Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 10 червня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 10 грудня 2009 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці,

не судимого,

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на одинадцять років шість місяців позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 342 КК України на один рік шість місяців позбавлення волі, за ч. 2 ст. 345 КК України на три роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено дванадцять років позбавлення волі

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 39 046,51 грн. та 200 000 грн. моральної шкоди, на користь потерпілого ОСОБА_6 100 000 грн. моральної шкоди.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 на початку літа 2006 року в невстановленому місці знайшов пістолет "ROHM RG-88", який переніс до автомобіля ВАЗ 2108, де зберігав без передбаченого законом дозволу до його виявлення та вилучення працівника міліції 3 серпня 2006 року.

3 серпня 2006 року ОСОБА_1 на виїзді з м. Гайсина Вінницької області в напрямку м. Умань, керуючи автомобілем ВАЗ 2108 та перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, був зупинений за перевищення швидкості працівником ДПС ОСОБА_7, який при огляді багажнику автомобіля виявив пістолет "ROHM RG-88". Після цього ОСОБА_1 намагався утекти, при цьому чинив опір та фізично протидіяв здійсненню працівниками ДПС своїх службових обов’язків з охорони безпеки руху транспортних засобів, а саме схопив інспектора ДПС ОСОБА_8 за пальці руки і вивернув їх, а інспектору ДПС ОСОБА_7 наніс цілеспрямований удар кулаком правої руки в обличчя, спричинивши потерпілим фізичний біль.

Крім того, 9 листопада 2006 року ОСОБА_1 та раніше засуджені за вчинення цього злочину ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, за попередньою змовою між собою, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з у ході конфлікту, що виник між ними та ОСОБА_9 у барі "Пікнік", розташованому на в’їзді у с. Ксаверівка Вінницького району, на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи узгоджено та цілеспрямовано, з метою умисного вбивства, завдали потерпілому ОСОБА_9 численні удари руками і ногами в різні частини тіла, у тому числі у життєво-важливі органи, а також порожньою скляною пляшкою, обухом сокири та дерев’яним поліном по голові. Після того як потерпілий втратив свідомість, ОСОБА_1 та інші помістили його в автомобіль та вивезли у бік с. Слобода-Дашковецька, де витягли з автомобіля. ОСОБА_2, діючи узгоджено з іншими, наніс ОСОБА_9 два сильних удари по голові дерев’яним поліном. У результаті спільних злочинних дій, потерпілий помер на місці злочину, після чого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, спільно вирішивши позбавитись трупу, відвезли його на смітник поблизу с. Комарів Вінницького району, де поховали.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок за недоведеністю його вини у вчиненні вбивства, у зв’язку з неповнотою та однобічністю досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Указує, що прямих доказів його вини немає, вирок ґрунтується на припущеннях та на показаннях ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до яких застосовувались недозволені методи ведення слідства, в результаті чого вони його обмовили. Твердить, що злочину не вчиняв, а лише заспокоював та розбороняв інших, після чого покинув місце злочину. Вважає, що в його діях немає складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України. Зазначає, що призначене покарання є занадто суворим.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав скаргу, думку прокурора, яка вважала, що скарга задоволенню не підлягає, і просила залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами і є правильним.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд послався у вироку насамперед на показання самих засуджених, які вони давали на досудовому слідстві. Так, ОСОБА_2 при допиті його в якості підозрюваного та обвинуваченого за участю захисника, при відтворенні обстановки та обставин події, на очних ставках детально й послідовно розповів про обставини вчинення злочину, та вказав на роль кожного, викриваючи себе, ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в умисному вбивстві потерпілого. Показання щодо своєї участі, участі ОСОБА_1 та інших давав під час досудового слідства й ОСОБА_3

Зміст їх показань зводився до того, що коли під час спільного вживання спиртних напоїв у барі "Пікнік" між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 з одного боку та потерпілим ОСОБА_9 виникла сварка, вони вивели потерпілого на вулицю та побили. При цьому кожен, у тому числи ОСОБА_1, завдали значну кількість ударів у різні частини тіла, у тому числі й у голову. Вони спільно вирішили позбавитися трупа, для чого відвезли його на смітник автомобілем під керуванням ОСОБА_3, у якому знаходився також ОСОБА_2, а ОСОБА_1 і ОСОБА_4 супроводжували їх іншим автомобілем, щоб попередити про можливу зупинку працівниками ДАІ.

Доводи в касаційних скаргах про те, що ці показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають дійсності і що вони отримані внаслідок застосування до них незаконних методів ведення слідства, перевірялись судом і обґрунтовано визнані ним безпідставними.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 винним себе у вчиненні зазначеного злочину не визнав, суд обґрунтовано визнав достовірними і поклав в основу обвинувального висновку зазначені показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки вони є послідовними, суперечностей не містять і підтверджуються іншими розглянутими в судовому засіданні доказами.

Ці їх показання у повній мірі узгоджуються між собою та показаннями потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших.

З показань потерпілих інспекторів ДПС ОСОБА_8 і ОСОБА_7 убачається, що коли вони зупинили автомобіль під його керуванням, ОСОБА_1 чинив їм опір та бився, спричинивши їм фізичний біль.

Викладені у вироку обставини вчинення ОСОБА_1 опору та насильства щодо працівників міліції підтвердили також свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів об’єктивно підтверджуються й іншими доказами у справі: даними, що містяться у протоколах огляду місця події, медичного огляду, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події, даними висновків основної та додаткової судово-медичних і судово-балістичної експертиз.

Дослідивши всі ці та інші докази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1, будучи об’єднаним з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконував певну частини того обсягу дій, який група вважала необхідними для реалізації цього умислу. Зокрема, ОСОБА_1 брав активну участь у подоланні опору потерпілого, наносив йому удари руками та ногами по різним частинам тіла, з іншими співучасниками обговорював необхідність позбавлення потерпілого життя з метою уникнути відповідальності за скоєне, разом з ОСОБА_4 з метою попередження про можливу появу працівників міліції супроводжував автомобіль, у якому перевозили труп ОСОБА_9

Судом ретельно перевірені та обґрунтовано не взяті до уваги доводи ОСОБА_1 про наявність у нього алібі на момент вчинення злочину, яке начебто може підтвердити таксист на ім’я ОСОБА_17.

За таких обставин твердження у скаргах засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, про відсутність попередньої змови й умислу на вбивство є безпідставними.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України є правильною.

Будь-яких даних, які свідчили б про необ’єктивність, упередженість органів досудового слідства або суду, не встановлено.

Порушень кримінального та кримінально-процесуального законів, які тягнули б скасування постановлених у справі судових рішень, вивченням матеріалів справи не виявлено.

Покарання засудженому призначено у відповідності з вимогами закону, з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого, даних про його особу, а також усіх обставин, які мають значення для справи, у тому числі і тих, що пом’якшують покарання, і на які вказується у касаційній скарзі.

Отже, підстав для скасування чи зміни вироку колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Вінницької області від 10 грудня 2009 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 – без задоволення.