Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 01 червня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_3 судові рішення,

постановою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 березня 2009 року кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

несудимого,

за ч. 1 ст. 119 КК України закрито на підставі п. "в" ст. 1, ст. ст. 6, 8 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2009 року вказану постанову щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що він 12 січня 2008 року, приблизно о 20 год. 00 хв., на території міської лікарні швидкої медичної допомоги на вул. Щербицького, 79А у м. Дніпродзержинську вчинив вбивство через необережність потерпілого ОСОБА_4

У касаційній скарзі представник потерпілого посилається на те, що суд безпідставно закрив справу щодо ОСОБА_3 внаслідок акта амністії, оскільки його дії неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство через необережність. Вважає, що ОСОБА_3 спричинив потерпілому ОСОБА_4 умисні тяжкі тілесні ушкодження. Порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_3 судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, представника потерпілого ОСОБА_1, яка підтримала свою касаційну скаргу, захисника ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, прокурора, який просив касаційну скаргу представника потерпілого залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_3 судові рішення – без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що не погоджуючись з винесеною постановою щодо ОСОБА_3, представник потерпілого ОСОБА_1 подала на неї апеляцію, яка була розглянута апеляційним судом і залишена без задоволення, а постанова – без зміни.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд такі вимоги закону належним чином не виконав.

Як убачається зі змісту апеляції, представник потерпілого наводила в ній доводи про те, що місцевим судом допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, не дано належної оцінки висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким смерть ОСОБА_4 настала від тяжких тілесних ушкоджень. Також зазначала про неповноту та однобічність досудового та судового слідства, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК України, як вбивство через необережність, крім того, вказувала, що ОСОБА_3 спричинив потерпілому умисні тяжкі тілесні ушкодження. Порушувала питання про скасування постанови щодо ОСОБА_3 та направлення справи на новий судовий розгляд.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд повинен був ретельно вивчити та проаналізувати доводи апеляції з урахуванням наявних у справі матеріалів із тим, щоб жоден з доводів не залишився без відповіді в ухвалі.

Крім того, в ухвалі необхідно було навести обґрунтовані міркування, які спростовують або підтверджують викладені в апеляції доводи, і послатись на відповідні докази.

Проте, відмовляючи в задоволенні апеляції, колегія суддів апеляційного суду порушила вимоги ст. 377 КПК України та не зазначила в своїй ухвалі частину суттєвих доводів апеляції представника потерпілого, а частину хоча і вказала в ній, однак не навела переконливих мотивів, на підставі яких визнала їх необґрунтованими. Так, апеляційний суд на порушення вимог зазначеного вище процесуального закону обмежився лише загальною фразою про законність та обґрунтованість постанови місцевого суду. Також не знайшли належної перевірки й твердження в апеляції про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилася та обставина, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд, відповідно до роз’яснень, що міститься в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) повинен переконатися ( незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК (2341-14) .

За таких обставин колегія суддів, погоджуючись частково з доводами касаційної скарги, вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою, а тому її слід скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді справи в апеляційному порядку суд має ретельно перевірити зібрані в справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, ухваливши за необхідності рішення про проведення судового слідства, перевірити доводи апеляції та касаційної скарги представника потерпілого, й з урахуванням усіх обставин прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2009 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.