Верховний Суд України на спільному засіданні

Судової палати у кримінальних справах

та Військової судової колегії Верховного Суду України:

розглянула 30 квітня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за клопотанням прокурора Житомирської області та захисника засудженого – адвоката ОСОБА_1, внесеними за поданням п’яти суддів, про перегляд у порядку виключного провадження вироку судової колегії в кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року та ухвали колегії суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 10 жовтня 2002 року щодо ОСОБА_2

Зазначеним вироком

ОСОБА_2,

1979 року народження,

раніше не судимий, –

засуджений:

– за ст. 115 ч. 2 п. п. 2, 3, 6, 9, 13 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;

– за ст. 146 ч. 3 КК України на 10 років позбавлення волі;

– за ст. 147 ч. 2 КК України на 15 років позбавлення волі;

– за ст. 187 ч. 4 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

– за ст. 189 ч. 4 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року вирок залишений без змін.

ОСОБА_2 засуджено за вчинення таких злочинів.

23 жовтня 2001 року в другій половині дня ОСОБА_2 з корисливих мотивів під вигаданими причинами проник у квартиру АДРЕСА_1, в якій проживала ОСОБА_3 У помешканні ОСОБА_2 наставив на ОСОБА_3 пневматичний пістолет, який останній сприйняла як справжню зброю, й, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я, став домагатися видачі грошей. За припущенням ОСОБА_2, ці гроші мали бути в ОСОБА_3, оскільки незадовго до цього вона в місцевій газеті зробила оголошення про бажання купити квартиру.

Після запевнень ОСОБА_3 про відсутність у неї грошей, оскільки повідомлення в газеті вона дала на прохання своєї знайомої, ОСОБА_2, усвідомлюючи безрезультатність свого наміру, побоюючись можливості звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів, вирішив вбити її щоб приховати скоєний ним злочин.

З цією метою він зв’язав потерпілій руки клейкою стрічкою, накинув їй на шию зашморг із мотузки, яку приніс із собою, та затягнув його. Потім ножем двічі перерізав горло.

Смерть ОСОБА_3 настала від різаних ран шиї з пошкодженнями стравоходу, гортані, правої загальної сонної артерії, що ускладнилися великою крововтратою.

03 грудня 2001 року о 13 год. 30 хв. на міжповерховій сходовій клітині під’їзду будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 перестрів малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вік якої йому, як сусідові, був достеменно відомий. Обманним способом він завів її до себе в квартиру № 53, й, таким чином викрав з тим, щоб потім примусити батька дитини – приватного підприємця, виплатити викуп в особливо великому розмірі.

У квартирі ОСОБА_2 накинув на шию ОСОБА_4 приготовлену ним мотузку, затягнув її кінці й умисно вбив потерпілу.

Того ж дня ОСОБА_2 підготував анонімного листа батькам вбитої з вимогою сплатити 20 000 доларів США за ніби-то звільнення їх дочки – заручниці. Коли ця вимога була виконана, ОСОБА_2 привласнив означену суму грошей.

У клопотанні прокурора Житомирської області, яке поданням п’яти суддів підтримано в повному обсязі, ставиться питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_2 у зв’язку з порушенням його права на захист і виключення з переліку доказів обвинувачення по епізоду вбивства ОСОБА_3, на які суд послався у вироку, показання ОСОБА_2, дані ним на досудовому слідстві на допиті як свідка та при відтворенні обстановки і обставин події.

Така позиція мотивована тим, що рішенням Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 19 лютого 2009 року у справі за звинуваченням ОСОБА_2 було констатовано порушення пунктів 1, 3 (с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі – Конвенція). Порушення полягають у тому, що обвинувачення ОСОБА_2 у вбивстві ОСОБА_3 ґрунтується на недостовірних, одержаних з недотриманням його права на мовчання та права не свідчити проти себе доказах, оскільки ОСОБА_2 при цьому був позбавлений можливості здійснювати захист своїх прав і законних інтересів за допомогою захисника, обраного на власний розсуд.

Захисник ОСОБА_1 у своєму клопотанні, яке поданням суддів підтримане частково, просить скасувати судові рішення у повному обсязі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які встановлені рішенням Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "ОСОБА_2 проти України" і полягають у недотриманні прав ОСОБА_2 зберігати мовчання, не свідчити проти себе, захищати себе за допомогою обраного ним захисника та на обов’язкову участь захисника.

Показання ОСОБА_2, які він під час досудового слідства дав на допиті як свідок й які були покладені в основу висновку про його винуватість у розбійному нападі та вбивстві ОСОБА_3, отримані з порушенням ст. 6 Конвенції, що констатував Суд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Верещак В.М., пояснення захисника – адвоката ОСОБА_1 про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2, думку прокурора Кудрявцева В.В., який підтримав клопотання прокурора Житомирської області про виключення з мотивувальної частини судових рішень посилання як на доказ винуватості ОСОБА_2 в умисному вбивстві ОСОБА_3 його показання в якості свідка від 15 лютого 2002 року та протокол відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_2 від 16 лютого 2002 року, оскільки ці докази за рішенням Європейського суду з прав людини зібрані з порушенням права ОСОБА_2 на захист; одночасно він вважав, що у справі зібрано достатньо інших доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_2 в умисному вбивстві ОСОБА_3, а тому, на його думку, немає підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 у повному обсязі, як про це ставиться питання у клопотанні захисника ОСОБА_1, – судді Судової палати в кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України, обговоривши доводи клопотань прокурора і захисника, перевіривши матеріали справи та, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини, постановлене у справі щодо ОСОБА_2, вважають, що клопотання прокурора Житомирської області і захисника – адвоката ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі – Закону) та ч. 1 ст. 46 Конвенції рішення Суду є обов’язковим для виконання Україною.

Згідно зі ст. 1 Закону під виконанням рішення Суду, крім іншого, розуміється виплата стягувачу відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру відповідно до ст. 10 Закону є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який стягувач мав до порушення Конвенції, яке здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Такий спосіб сатисфакції передбачений і п. 64 конкретного рішення Суду у справі "ОСОБА_2 проти України".

Як видно з вироку, суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_2 в умисному вбивстві ОСОБА_3 як на докази його вини послався на протокол допиту його в якості свідка від 15 лютого 2002 року та протокол відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_2 від 16 лютого 2002 року.

Відповідно до ст. 363 КПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи в касаційному порядку у Верховному Суді України, касаційний суд мав перевірити законність і обґрунтованість вироку за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в повному обсязі. Зокрема суду належало з’ясувати, чи в установленому законом порядку були зібрані докази, на підставі яких ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_3

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, однак, цих приписів закону не виконала і свій висновок про обґрунтованість вироку зробила на підставі тих доказів, на які послався у вироку суд першої інстанції, в тому числі й тих, що, як це встановив Європейський суд з прав людини, були отримані з порушенням права ОСОБА_2 на захист.

У зв’язку з таким істотним порушенням кримінально-процесуального закону, ухвалу колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року щодо ОСОБА_2 належить скасувати, а справу – направити на новий касаційний розгляд.

Новий касаційний розгляд справи належить здійснити з дотриманням всіх вимог КПК України (1001-05) .

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4004, 40010 КПК України (1001-05) , Верховний Суд України

клопотання прокурора Житомирської області та захисника засудженого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.