Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 30 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області на вирок Новоайдарського районного суду Луганської області від 18 серпня 2009 року щодо ОСОБА_6

Вироком суду ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Колядівка Новоайдарського району Луганської області, жителя с. Побєда Новоайдарського району, такого, що не мав судимості, засуджено:

- за ч. 2 ст. 364 КК України до позбавлення волі на строк три роки із позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на один рік;

- за ч. 3 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк три роки;

- за ч. 1 ст. 366 КК України до обмеження волі на строк один рік із позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на один рік.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_6 за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки із позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на один рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації.

Як визнав суд, ОСОБА_6 у квітні 2006 року, будучи посадовою особою – головою фермерського господарства "Новий Айдар", маючи умисел на незаконне заволодіння грошовими коштами ЗАТ "Банк Петрокоммерц - Україна" в сумі 76 410 грн. 26 коп., умисно, із корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем, шляхом обману, перебуваючи на АДРЕСА_1, склав завідомо неправдиві довідки на своє ім’я та на ім’я своєї дружини ОСОБА_8, вніс у них завідомо неправдиві відомості про те, що у період з жовтня 2005 року по березень 2006 року він та його дружина ОСОБА_8 працювали у ФГ "Новий Айдар", а їх щомісячна заробітна плата складала 5 100 грн. Насправді ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вказаному господарстві на той час не працювали, оскільки ФГ "Новий Айдар" було засноване лише 10 квітня 2006 року.

Вказані завідомо неправдиві довідки та інші документи у квітні та травні 2006 року ОСОБА_6 надав до банку та оформив заявки в ЗАТ "Банк Петрокоммерц - Україна" на отримання кредитів на придбання товарів. Після цього ОСОБА_6 уклав із банком кредитні договори на загальну суму 76 410 грн. 26 коп. та в подальшому присвоїв вказані грошові кошти, не сплативши заборгованість за кредитними договорами.

Внаслідок незаконних дій ОСОБА_6 ЗАТ "Банк Петрокоммерц - Україна" заподіяно шкоду на загальну суму 112 299 грн. 49 коп. із урахуванням пені та відсотків за використаний кредит.

В апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_6 не переглядався.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи рішення суду щодо винності ОСОБА_6 та кваліфікації його злочинних дій, просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що суд неправильно застосував кримінальний закон, звільнивши винного від відбування як основного, так і додаткового покарання на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Пересунька С.В., який підтримав касаційне подання, та захисника ОСОБА_5, яка проти нього заперечила і просила залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання прокурора, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_6 у зловживанні службовим становищем, що виразилось в умисному, з корисливих мотивів, використанні службовою особою службового становища, що спричинило тяжкі наслідки, та у службовому підробленні, тобто у внесенні службовою особою в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих в судовому засіданні і наведених у вироку доказів та є правильними.

Дані висновки суду у касаційному поданні не оспорюються.

Водночас при розгляді кримінальної справи колегія суддів дійшла висновку, що за встановленими судом фактичними обставинами справи він дійшов неправильного висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Зі змісту диспозиції ст. 190 КК України випливає, що кримінально караними в залежності від обстановки чи спричинених наслідків є дії, що полягають у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, тобто шахрайство. При цьому як корисливий злочин проти власності шахрайство вчиняється з прямим умислом, тобто при усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбаченні його суспільно небезпечних наслідків і бажанні їх настання.

У роз’ясненнях, що містяться у п.п. 17, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) , а також чинних на час постановлення вироку роз'ясненнях постанови № 12 від 25 грудня 1992 року (v0012700-92) "Про судову практику в справах про корсиливі злочини проти приватної власності", зазначено, що обман при вчиненні шахрайства як повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин застосовується особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна. При цьому отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.

Як убачається з матеріалів справи, у ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі укладених з ЗАТ "Банк Петрокоммерц - Україна" договорів на придбання товарів від 24 квітня та 13 травня 2006 року на загальну суму 38 897,44 грн. та 37512,82 грн. відповідно виникли кредитні зобов’язання (т.1, а.с. 169-172, 185-188, 201-204, 217-220).

При цьому судом встановлено, що отримані на підставі кредитних договорів кошти ОСОБА_6 справді спрямував через банк на придбання товарів, що підтверджується показаннями у судовому засіданні свідка ОСОБА_9, а також дослідженими судом рахунками та накладними від 22 квітня 2006 року про придбання ОСОБА_6 гібриду кукурудзи у кількості 3700 кг на суму 25283,33 грн., а також від 11 травня 2006 року про придбання ОСОБА_6 стимулятора вирощування рослин у кількості 380 л на загальну суму 24383,33 грн. (т. 1, а.с. 182-183, 198-199, 214-215, 230-231).

Крім того, судом досліджувались дані про погашення кредиту та відсотків за кредитними договорами від 24 квітня та 13 травня 2006 року, які свідчать про те, що ОСОБА_6 вчинялися дії, спрямовані на погашення кредиту та відсотків по ньому відповідно до укладених кредитних договорів (т. 2, а.с. 62-69).

Наведене свідчить, що у діях ОСОБА_6 під час виникнення кредитного зобов’язання прямий умисел на вчинення шляхом обману шахрайства був відсутнім, що є підставою для виключення як зайвої кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 190 КК України на підставі ст. 395 КПК України.

Що стосується покарання, яке має бути призначене ОСОБА_6 за злочини, передбачені ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України, вина у вчиненні яких доведена судом у повному обсязі, то враховуючи що один з них є тяжким, а інший – злочином невеликої тяжкості, обставини справи, дані про особу винного, який притягається до кримінальної відповідальності вперше, встановлену судом обставину, що пом’якшує покарання, - щире каяття, а також фактичне визнання вини у повному обсязі щодо інкримінованих злочинів за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України, колегія суддів, при наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, доходить висновку про можливість застосування ст. 69 КК України і не призначати ОСОБА_6 додаткового покарання, яке передбачене в ч. 2 ст. 364 КК України та 1 ст. 366 КК України, як обов’язкове.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду по можливість застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України.

З огляду на наведене, доводи касаційного подання про неправильне застосування судом кримінального закону в частині звільнення ОСОБА_6 як від основного, так і від додаткового покарання на підставі ст. 75 КК України визнаються безпідставними.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити частково.

Вирок Новоайдарського районного суду Луганської області від 18 серпня 2009 року в порядку ст. 395 КПК України змінити: кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 190 КК України виключити як зайву.

ОСОБА_6 пом’якшити покарання і вважати його засудженим за ч. 2 ст. 364 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 366 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та періодично з’являтись для реєстрації.

У решті вирок залишити без зміни.