Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 23 березня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на судові рішення щодо нього,

вироком Біляївського районного суду Одеської області від 28 січня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Караганди (Російська Федерація), мешканця села Вигоди Біляївського району Одеської області, громадянина України, такого, що не має судимостей,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь: потерпілої ОСОБА_6 – 2 190 гривень і 100 000 гривень на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно; експертної установи – 313 гривень судових витрат за проведення експертизи.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 18 листопада 2007 року приблизно о 18-ій годині в темну пору доби, керуючи автомобілем "RENAULT MEGANE" автомобільною дорогою на відтинку Карпово-Вигода в напрямку села Вигода, за 10 метрів до опори № 28 ЛЕП-10 порушив пункти 2.3."б", 12.3 Правил дорожнього руху (1094-93-п) – в умовах видимості не слідкував за дорожньою обстановкою, при виявленні небезпеки для руху своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості, внаслідок чого наїхав на пішохода ОСОБА_7, який рухався в попутному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_7 помер на місці події.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить змінити судові рішення й призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі та позбавленням права керувати транспортними засобами. Також просить зменшити визначений розмір відшкодування моральної шкоди до розумних меж. Уважає, що суд не врахував фактичних обставин справи, що передували злочину: характер його дій та поведінку потерпілого, який замість того, щоб відповідно до Правил дорожнього руху йти протилежною стороною дороги, рухався в попутному напрямку. На думку засудженого, не було надано значення даним про особу, низці обставин, що пом’якшують покарання, клопотанню сільської ради про те, щоб не позбавляти його волі. Зазначає, що рішення про стягнення моральної шкоди є необґрунтованим. Посиланням на те, що суд недотримав правил ст. 299 КПК України, коли за наявності його незгоди з розміром цивільного позову обрав обмежений порядок дослідження, обґрунтовує істотність порушень вимог кримінально-процесуального закону.

Фактичні обставини злочину, винність ОСОБА_5 в наїзді на пішохода ОСОБА_7, кримінально-правова оцінка дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі по суті не оспорюються.

Заслухавши доповідача, прокурора Кравченко Є.С., яка просила судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Визначаючи покарання, суд урахував дані про особу та обставини, що пом’якшують покарання, на які ОСОБА_5 послався в своїй касаційній скарзі. Попри це, зважив на ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння та наслідки, суб’єктивне ставлення засудженого та ужиті ним заходи для залагодження провини перед потерпілою. ОСОБА_5 вчинив необережний злочин, який законом віднесений до категорії тяжких. Наслідком цих дій стала смерть молодої людини. З часу наїзду й до постановлення вироку засуджений не вжив будь-яких дієвих заходів для полегшення моральних та психічних переживань потерпілої, пов’язаних зі смертю її чоловіка.

У вирішенні цього питання суд урахував також, що попередній вирок місцевого суду, яким ОСОБА_5 було звільнено від відбування покарання з випробуванням, ухвалою апеляційного суду скасовано в зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Зазначені обставини дають підстави вважати, що покарання, яке суд призначив ОСОБА_5, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Наведені в касаційні скарзі доводи не переконують у протилежному, а тому не свідчать про призначення засудженому невиправдано суворого покарання.

Не впливають на міру покарання суду й посилання ОСОБА_5 на порушення потерпілим правил дорожнього руху, оскільки ОСОБА_7, хоча й рухався в попутному напрямку руху автомобіля, проте знаходився на дорозі більш наближено до правого узбіччя й не створював перешкоди руху настільки, щоб ОСОБА_5, використовуючи всю ширину своєї смуги руху, не міг його об’їхати, або вжити заходи для зменшення швидкості руху автомобіля.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 фактично не заперечував проти заявлених потерпілою підстав та розміру відшкодування матеріальної шкоди й погодився на дослідження фактичних обставин справи в обмеженому обсязі. У зв’язку із цим його твердження про порушення порядку дослідження доказів є неприйнятними.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, окрім глибини фізичних та душевних страждань потерпілої, взяв до уваги майновий стан засудженого, вчинення злочину з необережності, конкретні обставини заподіяння шкоди. Водночас зважив на ставлення ОСОБА_5 до обов’язку відшкодувати шкоду, зокрема, як зазначено вище, що він не відшкодував матеріальну шкоду і не вжив заходів, щоб якимось чином полегшити моральні та психічні переживання потерпілої у зв’язку з втратою чоловіка. З урахуванням цих обставин суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги потерпілої про відшкодування моральної шкоди в розмірі, зазначеному в позовній заяві.

Тому твердження скарги про неправильність вирішення судом цивільного позову є безпідставними.

Перевіряючи доводи апеляції засудженого, які за змістом та суттю аналогічні доводам касаційної скарги, апеляційний суд з посиланням на наведені у вироку докази обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

вирок Біляївського районного суду Одеської області від 28 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 – без задоволення.