Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 травня 2009 року.

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців та на підставі ст. 76 КК України на нього покладені певні обов’язки.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 травня 2009 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 16.10.2008 року, керуючи автомобілем ВАЗ-2107 д.н. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Київській в м. Обухові, порушив п.п 1.3, 1.5, 2.3, 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України і здійснив наїзд на пішохода Ханенка, який перетинав проїзну частину даної автодороги зліва направо, відносно напрямку автомобіля, внаслідок чого Ханенко отримав тяжкі тілесні ушкодження, які стали причиною його смерті.

У касаційному поданні порушується питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з м’якістю призначеного покарання та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Зазначається, що суд не врахував тяжкість вчиненого злочину та не застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Прокурор також зазначає, що апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляцію прокурора, належним чином не мотивував своє рішення.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненому злочині, яка грунтується на допустимих і достатніх доказах, котрі ретельно досліджені у судовому засіданні і такі висновки суду у поданні не оспорюються.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України також не оспорюється у поданні.

Призначаючи покарання ОСОБА_5, суд в достатній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який визнав свою вину у вчиненому злочині та щиро розкаявся, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину. Судом також було враховано, що на момент слухання справи ОСОБА_5 відшкодував матеріальні збитки.

Крім того, потерпіла ОСОБА_6 просила суд, не позбавляти ОСОБА_5 волі та права керувати транспортними засобами, оскільки він повністю відшкодував матеріальні збитки, заподіяні внаслідок вчинення злочину.

Врахувавши усі пом’якшуючі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком та не позбавив його права керувати транспортними засобами. Підстав вважати, що покарання є занадто м’яким і внаслідок цього несправедливим не вбачається.

Посилання прокурора на те, що апеляційний суд неналежно розглянув справу за апеляцією прокурора та достатньо не мотивував своє рішення про залишення вироку без зміни безпідставні.

Як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд дав належну оцінку усім доводам апеляції прокурора і прийшов до правильного висновку, що вирок суду першої інстанції є законними і обгрунтованим.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування або зміни судових рішень не встановлено.

Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_5 додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у поданні не наведено, а тому у задоволенні подання необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 395. 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, вирок Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 травня 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.