Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві року 29 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Київського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

засуджено за ч.1 ст. 164 КК України на один рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Відповідно до ст. 76 КК України його зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально – виконавчої системи, не залишати місце свого постійного проживання без дозволу цих органів, повідомляти їх про зміну місця проживання та роботи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 8110 грн. 89 коп.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він з грудня 2006 року протягом 13–ти місяців злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням Київського районного суду м. Донецька від 1 жовтня 2004 року коштів на утримання своєї дочки – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в результаті чого утворилася заборгованість у сумі 8110 грн. 89 коп.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на безпідставне стягнення судом з ОСОБА_1 суми несплачених аліментів в рахунок відшкодування потерпілій ОСОБА_2 шкоди, оскільки вони підлягають стягненню із засудженого відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , просить вирок змінити й виключити рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 на користь потерпілої коштів в рахунок спричиненої матеріальної шкоди.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) та кваліфікації його дій за ч.1 ст. 164 КК України є законними і обґрунтованими й у касаційному поданні не оспорюються, як і вид та розмір призначеного засудженому покарання.

Рішення ж суду в частині стягнення з ОСОБА_1 сум заборгованості по сплаті аліментів не відповідає вимогам закону.

Як убачається з вироку, вирішуючи питання про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 8110 грн. 89 коп., що є сумою заборгованості по аліментах, суд не врахував, що ця заборгованість нарахована ОСОБА_1 на підставі рішення Київського районного суду м. Донецька від 1 жовтня 2004 року про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання своєї дочки – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто вказана сума не є матеріальною шкодою, завданою злочином, а тому не підлягає стягненню при розгляді кримінальної справи.

Стягнення заборгованості по аліментах повинно проводитися в порядку, передбаченому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606 -ХІV "Про виконавче провадження" (606-14) .

Таким чином, суд, прийнявши рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по аліментах, неправильно застосував закон, у зв’язку із чим вирок у цій частині відповідно до ст. 371 КК України не можна вважати законним і він підлягає зміні.

На підставі наведеного та, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити рішення суду про стягнення із нього на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди сум несплачених аліментів.