Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 22 жовтня 2009 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 червня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2008 року щодо нього,

вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 листопада 2006 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця с. Мугали Агчабадинського району Республіки Азербайджан, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 5 років позбавлення волі зі звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти останні про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з’являтися у ці органи для реєстрації.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 червня 2008 року звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням скасовано і направлено його для відбування покарання, оскільки він у період випробування не виконав покладені на нього обов’язки: не з’являвся в орган кримінально-виконавчої системи для реєстрації у визначені для цього дні та не повідомляв цей орган про зміну місця свого проживання.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2008 року зазначену постанову залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову та ухвалу щодо нього. При цьому стверджує, що виконував покладені на нього вироком суду обов’язки належним чином, декілька разів не з’являвся на реєстрацію в орган кримінально-виконавчої системи у визначені для цього дні з поважних причин, про які, а також про місце свого тимчасового перебування, повідомляв зазначений орган. Подання останнього про направлення його для відбування покарання вважає необґрунтованим.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 78 КК України, якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Як убачається з матеріалів справи, 24 січня 2007 року органом кримінально-виконавчої інспекції ОСОБА_1 було роз’яснено зміст покладених на нього згідно з вироком суду від 21 листопада 2006 року щодо нього обов’язків, поінформовано про умови визнання причин його неявки на реєстрацію у призначений час поважними та попереджено про можливість у разі неприбуття в кримінально-виконавчу інспекцію без поважних причин застосування до нього приводу, а в разі ухилення від виконання покладених на нього за вироком суду обов’язків – скасування звільнення його від відбування призначеного вироком суду покарання з випробуванням та направлення для його відбування.

Того ж дня відповідною постановою органу кримінально-виконавчої інспекції ОСОБА_1 було встановлено періодичність та визначено дні з’явлення його на реєстрацію в цей орган.

Але у призначені для реєстрації дні 13 березня, 19 червня, 18 грудня 2007 року та 15 червня 2008 року ОСОБА_1 не з’явився на реєстрацію в орган кримінально-виконавчої інспекції, а також двічі протягом зазначеного періоду без відома указаного органу змінив місце свого проживання. У письмових поясненнях, адресованих органу кримінально-виконавчої інспекції, ОСОБА_1 поважних причин невиконання покладених на нього згідно з вироком суду обов’язків не повідомив. У зв’язку із цим відповідно 2 квітня, 2 липня і 25 грудня 2007 року та 22 січня 2008 року його було письмово попереджено про можливість скасування звільнення його від відбування покарання з випробуванням, якщо він і надалі не виконуватиме покладені на нього обов’язки, а також встановлено додаткові дні для реєстрації.

Проте 1, 8, 15 і 22 квітня та 6 травня 2008 року ОСОБА_1 всупереч покладеним на нього вироком суду обов’язкам знову не з’явився на реєстрацію в орган кримінально-виконавчої інспекції, у зв’язку із чим останнім було внесено подання до суду про скасування звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та направлення його для відбування покарання.

В судовому засіданні представник органу кримінально-виконавчої інспекції підтримала дане подання та, крім того, зазначила, що ОСОБА_1 без відома цього органу виїхав за межі країни та не з’являвся на реєстрацію близько 3 місяців.

ОСОБА_1 визнав доводи представника органу кримінально-виконавчої інспекції, поважних причин невиконання покладених на нього згідно з вироком суду обов’язків суду не повідомив, з приводу свого від’їзду в Азербайджан пояснив, що сподівався повернутися до визначеного дня реєстрації в інспекції.

За таких обставин судом було прийнято обґрунтоване рішення про скасування звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням і направлення його для відбування призначеного покарання.

Щодо наведених у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводів про те, що він поінформував орган кримінально-виконавчої інспекції про свій від’їзд до Азербайджану та не з’являвся на реєстрацію у спеціально визначені для цього дні з поважних причин, то їх не можна визнати обґрунтованими, оскільки жодних даних на підтвердження цих доводів матеріали справи не містять.

Апеляційний суд, розглядаючи дану справу в апеляційному порядку за апеляцією захисника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2., перевірив зазначені у ній доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, і залишив апеляцію без задоволення, а постанову місцевого суду щодо ОСОБА_1 – без зміни, зазначивши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, з яким погоджується і колегія суддів.

Отже підстав для призначення справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.