Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 15 жовтня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2008 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

м. Краснодона Донецької обл., раніше судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України на 1 рік обмеження волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

ОСОБА_1 визнано винним в ухиленні від відбування громадських робіт, призначених йому за вироком суду.

Так, вироком Краматорського міського суду від 27 грудня 2006 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до 200 годин громадських робіт. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2007 року вирок змінено, пом’якшено ОСОБА_1 покарання до 100 годин громадських робіт.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Стверджує, що обвинувачення його в ухиленні від відбування громадських робіт є незаконним, оскільки вид та місце відбування громадських робіт не визначались Краматорським виконкомом у порядку, встановленому законом. Просить скасувати вирок та закрити справу.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень п. 3 ст. 40 Кримінально-виконавчого кодексу України ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт являється, зокрема, невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин.

З матеріалів справи убачається, що 4 травня 2007 року ОСОБА_1 було направлено для відбування призначеного за вироком суду покарання у виді громадських робіт до підприємства КП "Озеленювач" (з 30 липня 2007 року назва підприємства - КП "ДРУАС"). Однак ОСОБА_1 протягом 2007 року на роботу до цього підприємства жодного разу не вийшов, надавши довідки, що його робоча зміна за місцем постійної роботи в ЗАТ НКМЗ співпадає з графіком роботи КП "Озеленювач" (КП "ДРУАС").

14 січня 2008 року ОСОБА_1 було направлено для відбування громадських робіт до Краматорського міського відділу ГУ МВС, який згідно листа виконкому Краматорської міської ради визначений для відбування покарання засуджених до громадських робіт (а.с. 115-116). Згідно табеля, ОСОБА_1 мав відпрацьовувати кожен день, крім вихідних, з 15 січня 2008 року. Однак ОСОБА_1, будучи неодноразово письмово попередженим про наслідки ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, протягом місяця з 15 січня по 15 лютого 2008 року жодного разу не вийшов на громадські роботи без поважних причин.

Зазначене підтверджується показаннями самого засудженого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними, які містяться в табелях виходу на роботу, наказах, довідках, попередженнях, та іншими матеріалами справи.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, не виявлено.

Отже, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.