Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою цивільного відповідача ОСОБА_2 на вирок Олевського районного суду Житомирської області від 2 лютого 2009 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого, -

- за ч. 1 ст. 135 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1. остаточно визначено 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути на користь ОСОБА_3.: зі ОСОБА_1. 5056 грн. матеріальної та 40000 грн. моральної шкоди; з ОСОБА_2 2000 грн. матеріальної та 20000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання про стягнення із засудженого 405 грн. 65 коп. судових витрат за проведення експертиз.

В апеляційному порядку справа щодо ОСОБА_1. не розглядалася.

ОСОБА_1. визнано винним у тому, що він 15 вересня 2007 року, о 9 годині 40 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2101, державний номер НОМЕР_1, рухаючись по ділянці дороги сполученням М. Копищанський – Олевськ, на вул. Заводській, в порушення вимог п.п. 2.3 "б", 2.9 "а", 12.1 Правил дорожнього руху, не проявив уваги до дорожньої обстановки, не стежив за нею, не реагував на її зміни, відволікся від керування автомобілем у зв’язку з перебуванням у стані алкогольного сп’яніння, не врахував ширину проїзної частини відповідно до напрямку руху, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого не справився з керуванням автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху та скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_3. малолітнього пішохода Гордієнка Б.І., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Після вчинення ДТП ОСОБА_1. завідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_3., який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок втрати свідомості від отриманих тілесних ушкоджень, сам поставивши потерпілого в небезпечний для життя стан.

У касаційній скарзі цивільний відповідач ОСОБА_2. вказує, що його безпідставно було визнано цивільним відповідачем по справі, оскільки власником автомобіля є не він, а його батько. Це, на його думку, призвело до неправильності вирішення цивільного позову в частині стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди. Просить вирок щодо ОСОБА_1. в цій частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1. та кваліфікація його дій не оспорюються в касаційній скарзі та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Дії ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України кваліфіковані правильно, а покарання йому призначено з додержанням вимог ст. 65 КК України.

Цивільний позов по справі вирішено з додержанням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється у тому числі й громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі довіреності.

Згідно довіреності від 5 серпня 2005 року, ОСОБА_2, який був власником автомобіля ВАЗ – 2101, державний номер НОМЕР_1, уповноважив ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися зазначеним транспортним засобом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2. сам попросив ОСОБА_1., щоб той відігнав вищезазначений автомобіль від лікарні додому.

Тому, на підставі ст. ст. 1166, 1167 та 1187 ЦК України суд прийняв правильне рішення про стягнення матеріальної та моральної шкоди з особи, яка її завдала – ОСОБА_1. та з особи, яка була фактичним володільцем транспортного засобу – ОСОБА_2

Розмір стягнутої матеріальної шкоди відповідає фактичним матеріальним затратам потерпілого, підкріпленим документально.

При стягненні на користь потерпілого моральної шкоди, суд виходив із засад розумності та справедливості, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг фізичних і моральних страждань, яких зазнав ОСОБА_3. внаслідок вчиненого злочину.

Таке рішення є законним та мотивовано належним чином.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги цивільного відповідача ОСОБА_2 відмовити.