Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора Парусова А.М.,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 28 липня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Житомирської області на вирок Олевського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

громадянин України, судимий:

16.06.2000 року Попільнянським райсудом

Житомирської області за ч. 1 ст. 81, ч.2 ст. 140 КК України на 4 роки позбавлення волі

з конфіскацією майна;

13.11.2003 року Шевченківським райсудом

м. Києва за ч. 4 ст. 185, ст. 71 КК України

на 6 років 2 місяці позбавлення волі,

засуджений за ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 71 КК України до призначеного за цим вироком покарання приєднано частково невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13.11.2003 року і за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк шість років три місяці.

На підставі ст. 72 КК України до строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_1 зараховано частково відбутий строк за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13.11.2003 року, який починається з 10.06.2003 року.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" 1329 грн. 40 коп. на відшкодування майнової шкоди.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

Як визнав суд, у січні 1999 року, ОСОБА_1, на залізничній станції Діброва-Олевська в Олевському районі Житомирської області таємно викрав з вантажних вагонів тривалого запасу 17 магістральних частин на загальну суму 1329 грн. 40 коп., заподіявши вагонному депо Коростень ДТГО "Південно-Західна залізниця" майнову шкоду на вказану суму.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 змінити у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та визначити йому остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк шість років два місяці, зарахувавши у строк покарання відбутий строк покарання за попереднім вироком. Мотивує тим, що ОСОБА_1 вчинив злочин за цим вироком до постановлення попереднього вироку, а тому покарання йому мало б бути призначене за сукупністю злочинів, а не за сукупністю вироків.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Парусова А.М. щодо підтримання подання, перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у крадіжці чужого майна підтверджується зібраними в справі доказами і в касаційному поданні прокурором не оспорюється.

Суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України, однак при призначенні йому покарання неправильно застосував кримінальний закон.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 70 КК України у випадку, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання винній особі призначається за сукупністю злочинів з додержанням правил, передбачених у частинах першій - третій цієї ж статті.

Як установлено вироком, ОСОБА_1 вчинив крадіжку чужого мана у січні 1999 року, тобто до постановлення вироку Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 червня 2000 року.

Водночас, невідбуту частину покарання за вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 червня 2000 року ОСОБА_1 було приєднано за правилами ст. 71 КК України при призначенні покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2003 року.

З огляду на викладене, суд, призначивши ОСОБА_1 остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України неправильно застосував кримінальний закон.

Тому вирок щодо ОСОБА_1 необхідно змінити та вважати його засудженим за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції, та на підставі ч. 4 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів, зарахувавши покарання, відбуте за попереднім вироком.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування судового рішення, у справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Вирок Олевського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити та вважати його засудженим:

– за ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання за цим вироком покаранням за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2003 року вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років два місяці.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 обчислювати з 10 червня 2003 року.

У решті вирок суду залишити без зміни.