Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 28 липня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора міста Києва на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2008 року щодо ОСОБА_1

цим вироком

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Дніпропетровська, без постійного місця проживання, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за: ч. 1 ст. 129 КК України до обмеження волі на строк 2 роки; ч. 1 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки; ч. 1 ст. 155 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 3 ст. 303 КК України до позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1. визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 5 років.

Як установив суд, ОСОБА_1. вчинив злочини за таких обставин.

Усередині червня 2003 року в селі Митаївці Богуславського району Київської області з використанням ножа та пістолета погрожував вбивством ОСОБА_2., який сприйняв ці погрози як реальну небезпеку своєму життю. Робив він це з тим, щоб не допустити звернення ОСОБА_2 до органів внутрішніх справ із заявою на нього про неодноразове побиття.

7 лютого 2004 року приблизно о 13-ій годині, будучи в стані алкогольного сп'яніння, на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 таємно викрав належнуОСОБА_4 сумку з грошима, а всього майна на загальну суму 795 гривень.

10 вересня 2005 року приблизно о 15-ій годині 20 хвилин, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2 з погрозою застосування фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, відкрито викрав належні ОСОБА_3 фотоапарат та мобільний телефон "Нокія", всього майна на загальну суму 650 гривень.

24 листопада 2005 року приблизно о 22-ій годині в підвальному приміщенні будинку АДРЕСА_1 всупереч волі неповнолітньої ОСОБА_3, 1989 року народження, вступив з нею у статеві зносини.

Упродовж з жовтня 2003 року по вересень 2004 року за попередньою змовою в групі з невстановленою слідством особою, погрожуючи фізичною розправою, втягнув неповнолітню ОСОБА_3 в заняття проституцією. З тією метою вони вивозили її на проспект Ватутіна, Маяковського, бульвар Перова в місті Києві, де у вечірній час потерпіла надавала інтимні послуги водіям автомобілів, що там проїжджали. Гроші в сумі 50-ть гривень, які їй платили за ці послуги, ОСОБА_1. та його спільник у неї відбирали.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на показання потерпілої та свідків, вважає, що органи досудового слідства та суд припустилися помилки, а тому діяння, яке містить ознаки зґвалтування, неправильно кваліфікували як статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості. Як таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, вважає кваліфікацію втягнення неповнолітньої ОСОБА_3 в заняття проституцією за ознакою вчинення організованою групою. Зазначає, що при призначені покарання суд не врахував обставиною, що обтяжує покарання, скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння. Посилаючись на те, що з дня вчинення погрози вбивством минуло більш ніж три роки, пропонує звільнити ОСОБА_1. від кримінальної відповідальності за цей злочин у зв'язку із закінченням строків давності. Просить вирок скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, висновок прокурора Парусова А.М. про задоволення касаційного подання з наведених у ньому підстав, після перевірки матеріалів справи та обговорення доводів касаційного подання, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню з огляду на таке.

Визначені ст. 323 КПК України положення про законність та обґрунтованість вироку, передбачають, що висновки суду про винність підсудного у злочині мають ґрунтуватися на повно, всебічно та об'єктивно встановлених фактичних обставинах справи, відповідати кримінально-правовій нормі, яка встановлює відповідальність за це діяння, та підтверджуватися сукупністю достатніх, достовірних та несуперечливих доказів. Реалізовуючи функцію розгляду справи, суд не повинен дублювати висновки досудового слідства, а за наслідками безпосереднього дослідження всіх фактичних обставин справи має перевірити й оцінити зібрані у справі докази та визначити, чи містять дії підсудного ознаки злочину й якого саме.

Як убачається з аналізу матеріалів справи, суд погодився з тим, як органи досудового слідства кваліфікували дії ОСОБА_1. та які докази поклали на підтвердження тієї кваліфікації, проте не врахував ряд обставин, які вказують на поспішність та поверховість дій слідства, що своєю чергою призвело до постановлення незаконного вироку.

Зокрема, зі змісту диспозиції ч. 1 ст. 155 КК України вбачається, що кримінальна відповідальність за вчинення статевого акта з особою, яка не досягла статевої зрілості, настає за відсутності ознак насильства. Проте органи досудового слідства та суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_1. за частиною цією статті закону, визнали, що статевий акт щодо неповнолітньої ОСОБА_3 він вчинив всупереч її волі, тобто вказали фактичні обставини кваліфікації діяння, які не узгоджуються з нормою, яка передбачає відповідальність за його вчинення.

Обґрунтовуючи винність ОСОБА_1. у цьому злочині, суд послався на показання потерпілої ОСОБА_3, у яких вона ще зі стадії досудового слідства незмінно розповідала не про добровільність статевих зносин із ОСОБА_1, а навпаки про те, як він у короткому проміжку часу після знайомства, приблизно у квітні 2003 року, зґвалтував її й продовжував вчиняти ці дії упродовж наступних двох років.

Про те, що ОСОБА_1. проти волі ОСОБА_3 вчиняв з нею статеві акти, вбачається з показань потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_4., свідків ОСОБА_5ОСОБА_6. та ОСОБА_7, а також даних висновків судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_3 Згідно із даними цього висновку в ОСОБА_3 були виявлені задавнені характерні тілесні ушкодження статевих органів, які могли виникнути, не виключено (ці обставини потребують більш поглибленого дослідження), й у названий потерпілою час.

Те, що ОСОБА_1. вдався до насильства з тим, щоб присилувати ОСОБА_3 до вчинення дій інтимного характеру, органи досудового слідства та суд визнали доведеним, коли формулювали обвинувачення про втягнення її в заняття проституцією.

Із наведеного видно, що кваліфікацію дій ОСОБА_1. за ч.1 ст. 155 КК України суд обґрунтував доказами, які не підтверджують її дійсність, а більше вказують на скоєння іншого злочину. У цьому зв'язку слід зазначити, що під час досудового слідства та судового розгляду справи потерпіла ОСОБА_3 наполягала на тому, що стосовно неї були скоєнні саме насильницькі статеві акти, проте органи досудового слідства, а потім суд першої інстанції не дав цьому належної оцінки, що є неприпустимим.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 упродовж досудового слідства та в суді неодноразово пояснювала, що ОСОБА_1. протягом тривалого часу проти її волі незаконно утримував її в підвальному приміщенні будинку АДРЕСА_1

Аналогічного змісту показання з цих же обставин дала потерпіла ОСОБА_4., яка також пояснила, що ОСОБА_1. й її незаконно утримував в тому ж підвальному приміщенні, примушував займатися проституцією. Подібні показання висловив свідок ОСОБА_7

Про проживання ОСОБА_3 в названому підвальному приміщенні та обстановку в ньому вбачається з протоколу його огляду.

З тим, що ОСОБА_1. насильно незаконно позбавив волі ОСОБА_3, фактично погодився й суд першої інстанції, коли, як зазначено вище, формулював обвинувачення про втягнення її у заняття проституцією.

Із матеріалів справи, зокрема, протоколу судового засідання, вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 наполягала на цих свідченнях й фактично стверджувала про незаконне позбавлення волі, однак суд не надав їм значення. При цьому не конкретизував позицію потерпілої, всебічно не проаналізував наявні у справі постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи, які фактично не містять доводів відсутності в діях ОСОБА_1. ознак злочину, передбаченого ст. 146 КК України, не зіставив висновки цих постанов з протилежними за змістом доказами, які є у справі. Суд до кінця не з'ясував позицію потерпілої щодо звинувачення нею ОСОБА_1. в цьому діянні й в установленому законом порядку не прийняв відповідного процесуального рішення.

Крім того, формулюючи обвинувачення ОСОБА_1. у злочині, передбаченому ч. 3 ст. 303 КК України, суд допустив суперечності у викладі фактичних обставин справи. Так, стверджуючи про створення організованої групи у січні 2004 року для скоєння зазначеного злочину, попри це у вироку вказав, що реалізувати задум групи ОСОБА_1. став 17 квітня 2003 року, тобто ще до створення групи.

Звинувачуючи ОСОБА_1. у вчиненні статевих зносин з неповнолітньою ОСОБА_3 24 листопада 2005 року, органи досудового слідства та суд не послалися на докази, які б свідчили про вчинення цього злочину саме у той день.

Таким чином, сукупність наведених обставини дає підстави вважати, що висновки суду про винність ОСОБА_1. у злочинах передчасні, суперечливі й не випливають із встановлених фактичних обставин. Зазначені питання, зважаючи на їх характер, обсяг та спосіб встановлення, можуть бути усунуті лише в процесі розслідування справи. Тому, погоджуючись з доводами касаційного подання, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на нове розслідування.

Під час нового розслідування слід ретельно, всебічно та об'єктивно перевірити показання потерпілої ОСОБА_3 про вчиненні щодо неї злочини, дослідити ці показання в сукупності з іншими доказами, з'ясувати та усунути причини розбіжностей між свідченнями потерпілої та висновками слідства, які були зроблені на підставі показань ОСОБА_3 та інших доказів. Також слід дослідити фактичні обставини справи, в яких містяться дані про скоєння ОСОБА_1 інших протиправних діянь, та прийняти з цього приводу відповідне рішення. Йдеться, зокрема, й про показання потерпілої ОСОБА_4. про примушування її до заняття проституцією та незаконне позбавлення волі.

У ході додаткового розслідування потрібно правильно встановити обставини, що стосуються подій злочинів, пов'язаних із посяганням на статеву свободу, а саме час та місце їх скоєння.

Тоді ж слід з'ясувати, чи містяться в матеріалах справи підстави для звільнення ОСОБА_1. від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 129 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, про що зазначається в касаційному поданні прокурора. З урахуванням доводів касаційного подання слід вирішити питання про наявність підстав для кваліфікації інкримінованогоОСОБА_1. втягнення в заняття проституцією за ознакою скоєння організованою групою.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на нове розслідування прокурору міста Києва.