Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 21 липня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього,

вироком Сихівського районного суду м. Львова від 30 вересня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 175 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу у розмірі 510 грн.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено що те, що він, працюючи директором ТзОВ "Будівельне управління ДІМ", у період з січня по липень 2008 року, достовірно знаючи про заборгованість перед працівниками товариства з виплати заробітної плати і при наявності грошових коштів на рахунку товариства, умисно безпідставно не виплатив заробітну плату працівникам товариства більше ніж за один місяць на загальну суму 71400 грн., витративши наявні кошти на надання спонсорської допомоги та господарські потреби.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили йому у закритті щодо нього кримінальної справи на підставі ст. 45 КК України у зв'язку з дійовим каяттям, оскільки він повністю визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, повністю відшкодував завдані збитки. У зв'язку з цим просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу закрити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину відповідає фактичним обставинам справи, визнаними судом доведеними, та ґрунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні та докладно викладених у вироку доказів.

Зокрема, на показаннях самого ОСОБА_1 про те, що з грудня 2007 року по липень 2008 року утворилась заборгованість по заробітній платі перед працівниками у розмірі 71400 грн., хоча на рахунок товариства надійшло 86062,12 грн., з яких 54100 грн. було витрачено на господарські потреби, а 8000 грн. на надання спонсорської допомоги.

Наведені показання засудженого повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_2 та даними, що містяться у довідці ТзОВ "Будівельне управління ДІМ", відповідно з якими впродовж січня - липня 2008 року зарплата працівникам не виплачувалась, податки не перераховувались і заборгованість по заробітній платі за цей період становила 71400 грн.

Отже, відповідно до встановлених у справі фактичних обставин суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 175 КК України як безпідставна невиплата заробітної плати працівникам підприємства більше ніж за один місяць.

При призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 175 КК України суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, його виключно позитивну характеристику, активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у його вчиненні, часткове добровільне відшкодування завданих збитків. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Що стосується доводів скарги по те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не звільнили його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України, то колегія суддів вважає це твердження безпідставним.

Відповідно до ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 р. "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) , дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України.

Як убачається з наданих суду фінансових документів та показань у судовому засіданні ОСОБА_1, з загальної заборгованості по заробітній платі у розмірі 71400 грн. було погашено на час розгляду справи 61750 грн. (а.с. 68-73, 85)

Тобто, судом першої інстанції правильно встановлено, що він лише частково відшкодував завдану шкоду.

Із урахуванням наведеного, ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах було відмовлено у застосуванні щодо нього ст. 45 КК України, і таке рішення суду є правильним.

Посилання у скарзі на те, що апеляційний суд при розгляді справи допущених судом першої інстанції недоліків не усунув, є безпідставним, оскільки, як з'ясовано матеріалами справи, апеляційним судом справу розглянуто з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, а зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.