Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 4 червня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та в їх інтересах адвоката ОСОБА_3 на постановлені щодо ОСОБА_4 судові рішення.

Вироком Іванківського районного суду Київської області від 2 жовтня 2008 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

с. Олива Іванківського району Київської області,

не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 3 521 грн. 28 коп. та моральної шкоди 100 000 грн., на користь потерпілої ОСОБА_2 10 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2008 року вирок залишено без зміни.

Постановою Іванківського районного суду Київської області від 16 грудня 2008 року ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання на підставі п. "ж" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року.

ОСОБА_4 визнано винними у тому, що він 31 січня 2007 року, у будинку потерпілого ОСОБА_6 у с. Оливі Іванківського району Київської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки на ґрунті особистих неприязних стосунків, проявивши злочинну недбалість, не передбачивши можливі тяжкі наслідки, наніс потерпілому удар кулаком в обличчя, спричинивши легке тілесне ушкодження у вигляді крововиливу в м'які покриви лобної ділянки голови. Від цього умисного удару ОСОБА_4 тілу ОСОБА_6 було надано прискорення, внаслідок чого він пав на тверду поверхню підлоги та отримав тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка в подальшому стала причиною його смерті.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник адвокат ОСОБА_3 посилаються на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Стверджують, що умисел засудженого був спрямований на спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження або навіть на вбивство. Зазначають, що судами не враховано кількість та локалізацію тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_6, механізм їх заподіяння та суб'єктивне ставлення засудженого до наслідків своїх дій. Указують на безпідставність звільнення ОСОБА_4 за амністією. Просять скасувати судові рішення та направити справу на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Доводи у касаційній скарзі про те, що дії ОСОБА_4 кваліфіковано неправильно, необґрунтовані і спростовуються наведеними у вироку доказами.

Згідно даних висновків основної та додаткової комісійних судово-медичних експертиз на тілі ОСОБА_6 виявлено дві точки прикладання травмуючої сили у протилежних сторонах голови, а саме в лобній ділянці зліва та в потиличній ділянці волосистої частини голови. Крововилив у м'які покриви лобної ділянки голови утворився від дії тупого предмета, можливо удару рукою, й за ступеню тяжкості відноситься до категорій легкого тілесного ушкодження. Смерть потерпілого настала від закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа, забоєм головного мозку і внутрішньочерепними крововиливами, яка не могла утворитися від окремого удару рукою чи ногою, а утворилася в результаті падіння після приданого тілу прискорення (удару, поштовху).

З інших матеріалів справи, зокрема, показань самого засудженого, потерпілих, свідків, даних протоколів огляду місця події, відтворення обстановки й обставин події, убачається, що ОСОБА_4, маючи умисел на нанесення удару ОСОБА_6, не передбачав можливості отримання в результаті цього тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілого. Про це свідчить, зокрема, те, що він наніс потерпілому лише один удар, безпосередньо після його падіння кликав ОСОБА_5 для надання допомоги, нікому зі свідків не казав, що вбив ОСОБА_6 Відповідно до роз'яснень п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) , у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК. Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Тому висновок суду про те, що умисел ОСОБА_4 не був направлений на спричинення ОСОБА_6 тяжкого тілесного ушкодження або позбавлення його життя, є правильним.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 119 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Вивченням матеріалів справи не виявлено істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б скасування постановлених у справі судових рішень.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Усі наведені потерпілими та їх адвокатом в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано.

Оскільки ОСОБА_4 раніше не судимий, є потерпілим від аварії на ЧАЕС 4 категорії, учинив злочин із необережності, за який законом передбачено покарання до 10 років позбавлення волі, суд відповідно до п. 4 ст. 6 КПК України, п. "ж" ст. 1, ст. 8 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року задовольнив його клопотання про застосування амністії й звільнив від відбування покарання.

Отже, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_4 до касаційного розгляду відсутні.

у задоволенні касаційної скарги потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представника адвоката ОСОБА_3 відмовити.