Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 квітня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 січня 2009 року.

Вироком Комунарського районного суду Запорізької області від

20 жовтня 2008 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

не судимого,

за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України зі звільненням від покарання на підставі п. 2 ч.1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;

за ч. 2 ст. 191 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обліком, зберіганням, управлінням і розпорядженням матеріальними цінностями на один рік. На підставі

ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов'язки, передбачені п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 січня 2009 року вирок суду залишений без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи на посаді директора Дитячої школи мистецтв № 2 м. Запоріжжя (далі -

ДШМ № 2), будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, з метою заволодіння грошовими коштами Управління культури Запорізької міської ради (далі - Управління культури)

16 вересня 2004 року в приміщенні школи надав приватному підприємцю ОСОБА_4 завідомо неправдиві документи - рахунок та накладну, згідно яких приватний підприємець продав та поставив Управлінню культури для ДШМ № 2 танцювальний одяг і взуття на загальну суму

10 080 гривень. ОСОБА_2 підписав зазначені документи та проставив на них свою печатку, при цьому вказану в них продукцію він не продавав та не постачав.

На підставі наданих ОСОБА_1 неправдивих документів Управління культури перерахувало на розрахунковий рахунок приватного підприємця ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10 080 гривень, які останній передав засудженому. Із отриманих коштів ОСОБА_3 віддав

300 гривень на потреби школи, а гроші в сумі 9 780 гривень обернув на свою користь.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства ставить питання про скасування судових рішень. Твердить про те, що пред'явлене обвинувачення є неконкретним, у ньому не вказана нестача товарно-матеріальних цінностей, яка сталася з його вини, не зазначені дії, які ставляться у вину як службове підроблення. Засуджений посилається й на те, що речовий доказ, який є в матеріалах справи, не був наданий йому для ознайомлення. Вважає, що по справі залишились недослідженими ряд обставин справи, а тому справу слід направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджуються дослідженими та належно оціненими судом доказами.

Так, свідок ОСОБА_2, який звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України в зв'язку із закінченням строків давності, показав, що погодився на пропозицію ОСОБА_1 підписати фіктивний договорів купівлі-продажу одягу для танцю, а згодом рахунок та накладну за цим договором. Крім того свідок пояснив, що ніколи не займався пошиттям одягу. Відповідно до укладеного договору на його розрахунковий рахунок поступили грошові кошти в сумі 10 080 гривень, які він передав особисто ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що за вказівкою директора

ДШМ № 2 ОСОБА_1 підписала накладну про прийняття 15 костюмів та

25 пар взуття для танцю, а також чохлів до костюмів. Однак вказані у ній костюми були пошиті за кошти батьківського комітету в грудні 2003 року, взуття безоплатно передано з Будинку культури, а чохли вона придбала за гроші, одержані від ОСОБА_1

Показання зазначених свідків про обставини організації ОСОБА_1 видачі завідомо неправдивих документів та зловживання своїм службовим становищем узгоджуються з іншими доказами по справі.

Зокрема, з даними, які містяться в меморіальному ордері про перерахування Управлінням культури на розрахунковий рахунок

ПП ОСОБА_4 10 080 гривень, документі про зняття з рахунку приватного підприємця 10 000 гривень, акті інвентаризації ДШМ № 2 про виявлення недостачі танцювальних костюмів та взуття.

Ураховуючи викладене, доводи в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про однобічність і неповноту досудового та судового слідства є безпідставними.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ст. 366 КК України кваліфіковані правильно.

Доводи засудженого про те, що пред'явлене йому обвинувачення є неконкретним, колегія суддів вважає непереконливими. Як убачається з постанови прокурора про зміну обвинувачення в порядку ст. 277 КПК України, ОСОБА_1 обвинувачувався в керівництві підготовкою до видачі ОСОБА_4 завідомо неправдивих документів, а також у заволодінні майном Управління культури шляхом зловживання своїм службовим становищем.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він не був ознайомлений з речовим доказом є безпідставним, оскільки в матеріалах кримінальної справи на аркуші 141 міститься постанова слідчого про приєднання до справи речового доказу - зошиту з протоколами засідань батьківського комітету. Під час ознайомлення з матеріалами розслідування у порядку ст. 218 КПК України зауважень з цього приводу від ОСОБА_1 та його захисника не надходило (а. с. 156).

Порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законний і обґрунтований вирок, у тому числі й тих, на які посилається засуджений, не встановлено.

Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1.