Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 16 квітня 2009 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 вересня 2008 року,

старший слідчий СВ Ленінського РВ УМВС України у Вінницькій області 31 липня 2008 року виніс постанову про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2. за фактом вчинення ним шахрайських дій по відношенню до ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, у зв'язку з відсутністю у діях зазначеної особи складу злочину.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 серпня 2008 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінальної справи від 31 липня 2008 року залишено без задоволення, а вказану постанову зміни.

Постанова місцевого суду була оскаржена ОСОБА_1 до апеляційного суду Вінницької області.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 9 вересня 2008 року зазначену постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених по справі судових рішень та направлення справи на нове розслідування. При цьому посилається на те, що попередню постанову слідчого про закриття кримінальної справи з тих же підстав було скасовано постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 2 червня 2008 року, оскільки слідчим не було проведено ряду слідчих дій, зокрема, не проведено очні ставки між ОСОБА_3 ОСОБА_4. та ОСОБА_1, не з'ясовано та не перевірено чи наявні документи, які б підтверджували факт передачі ОСОБА_1 грошей ОСОБА_4., не встановлено чітко, на які цілі, з якою метою та на яких умовах передавалися ці гроші, яким чином велись бізнесові справи та розподілялися прибутки. Однак слідчий, обмежившись лише проведенням очних ставок, не виконавши таким чином вказівок суду, знову виніс постанову про закриття кримінальної справи. Разом з тим, ні місцевий суд, ні апеляційний не звернув уваги на вказані порушення закону та залишили цю постанову в силі.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, 31 березня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ВДСБЕЗ УМВС України у Вінницькій області із заявою про вчинення ОСОБА_4. злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та просив порушити щодо нього кримінальну справу.

Зі змісту цієї заяви вбачається, що з 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вели спільний бізнес на центральному ринку м. Вінниці. У 2000 році між ОСОБА_4., ОСОБА_1 та ОСОБА_5. була досягнута усна домовленість про купівлю двох приміщень магазинів з подальшим переобладнанням в один, де частина магазину буде належати ОСОБА_1., частина - ОСОБА_5. та - ОСОБА_4. При нотаріальному оформленні купівлі-продажу магазинів 29 травня 2000 року за спільною згодою всіх учасників покупцем виступав тільки ОСОБА_4 Загальна вартість приміщень за договорами купівлі-продажу складала 55 390 грн. Вказані витрати на придбання магазинів були розподілені таким чином: ОСОБА_1 вніс 5 000 доларів (2 700 доларів за себе і 2 300 доларів США за долю ОСОБА_2., які останній повернув ОСОБА_1. в 2002 році), ОСОБА_4. - 2 300 доларів США, ОСОБА_4 - 2 700 доларів США. Крім цього, ОСОБА_1 витрачав гроші на ремонт магазину та на його обладнання. При цьому передача грошей ОСОБА_4. письмово не оформлювалася. У подальшому, після проведення ремонтних робіт та відкриття магазину, вищезазначена усна угода була підкріплена мировою угодою від 25 липня 2003 року, яку підписали ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_4. Незважаючи на це, коли у 2003 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_4. виник конфлікт, то останній відмовився переоформити на ОСОБА_1 1/4 частину магазину та повернути гроші, які ОСОБА_1 витратив на придбання та ремонт магазину, а також на його обладнання.

26 квітня 2005 року за результатами проведеної перевірки зазначеної заяви ОСОБА_1 прокурором Ленінського району м. Вінниці була порушена кримінальна справа по факту вчинення шахрайських дій щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Як убачається з мотивувальної частини цієї постанови, прокурор дійшов висновку, що під час оформлення договорів купівлі-продажу приміщень магазинів та свідоцтва на право власності на них ОСОБА_4, зловживаючи довірою ОСОБА_1, діючи з корисливих мотивів, оформив покупку цих магазинів та право власності на них тільки на себе, внаслідок чого заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 та правом спільної власності на нерухоме майно останнього, чим спричинив ОСОБА_1. матеріальну шкоду у розмірі 12 150 грн. 44 коп.

З неодноразових послідовних показань ОСОБА_2. на досудовому слідстві, у тому числі й на очній ставці з ОСОБА_1, він, не заперечуючи того факту, що позичав у ОСОБА_1 7 800 доларів США на ремонт магазину, вказував, що купував приміщення магазинів особисто за свої та за позичені у ОСОБА_4. гроші. У подальшому, оскільки між ним, ОСОБА_5. та ОСОБА_1 були товариські стосунки, а також з урахуванням того, що він був винен їм гроші, то вони усно домовилися про те, що як ОСОБА_4., так і ОСОБА_1 можуть користуватися безоплатно частиною магазину кожний за певних умов, які були викладені у спільній мировій угоді від 25 липня 2003 року. В подальшому, між ним та ОСОБА_1 виник конфлікт, внаслідок якого останній звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на частину магазину та із заявою про визнання факту сумісної діяльності. Ці вимоги ОСОБА_1 не були задоволені судами, а тому він звернувся із заявою про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2.

Зазначені ОСОБА_4. обставини підтвердив ОСОБА_4. у своїх поясненнях від 18 березня 2005 року та при допиті як свідка 22 червня 2005 року.

Допитані по справі свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., які не були безпосередніми учасниками переговорів та домовленостей, які мали місце між ОСОБА_1, ОСОБА_4. та ОСОБА_3 підтвердили лише факти передачі ОСОБА_1 грошей ОСОБА_4., зокрема, під час ремонту магазину, що не заперечував і сам ОСОБА_4

Під час досудового слідства до матеріалів справи були долучені правоустановчі документи на спірне майно, мирова угода від 25 липня 2003 року, судові рішення за позовами ОСОБА_1 та інші документи.

Як убачається з рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2005 року, з яким погодилася колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ОСОБА_1. було відмовлено у задоволенні позову про визнання за ним права власності на частину приміщення магазинів та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу магазинів від 29 травня 2000 року.

Отже, проаналізувавши ці та інші докази по справі, з урахуванням того, що під час досудового слідства не було доведено, що ОСОБА_4, оформлюючи 29 травня 2000 року на себе договір купівлі-продажу магазинів, зловживаючи довірою ОСОБА_1, заволодів його грошима та набув право на частину майна потерпілого, чим заподіяв ОСОБА_1. станом на 25 липня 2003 року матеріальну шкоду у розмірі 12 150 грн. 44 коп. і можливість збирання додаткових доказів вичерпана, органи досудового слідства прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_2. складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 КПК України винесли постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_2., належним чином умотивувавши своє рішення.

Розглядаючи справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову слідчого від 31 липня 2008 року про закриття справи щодо ОСОБА_2. суд у відповідності до вимог ст. 236-6 КПК України перевірив, чи були при закритті справи виконані вимоги статей 213 і 214 КПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Ураховуючи наведене у сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень та направлення справи на нове розслідування, як про це ставиться питання у касаційній скарзі ОСОБА_1

Керуючись статтями 394, 395 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 вересня 2008 року - без зміни.