Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 2 квітня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2008 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 286 КК України на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на три роки іспитового строку і покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 286 КК України на п'ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням на три роки іспитового строку і покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та з комунального підприємства "Експлуатаційне управління автомобільних доріг" на користь ОСОБА_4 по 3.637 грн. 50 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, а також солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2на користь комунальної установи "Міська клінічна лікарня екстреної та скорої медичної допомоги" м. Запоріжжя 934 грн. 67 коп.,

За вироком суду, ОСОБА_1 16 червня 2007 року, керуючи автомобілем "ДЕУ-Ланос", д/н НОМЕР_1, та рухаючись автошляхом "Харків - Симферополь" у напрямку з с. Матвіївка в с. Мокрянка Запорізького району, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, перевищив швидкість і, не справившись з керуванням, допустив зіткнення з автомобілем "ГАЗ-53", д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який, рухаючись з с. Мокрянка Запорізького району у напрямку автошляху "Харків - Симферополь", порушив вимоги п. п. 10.1, 16.3, 16.11 Правил дорожнього руху, і не надав дорогу автомобілю під керуванням першого водія. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 і пасажири його автомобіля ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження, а пасажир ОСОБА_6 була смертельно травмована.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2008 року вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_3 просить скасувати вирок і ухвалу щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2та направити справу на новий судовий розгляд. Твердить, що суд безпідставно застосував до кожного із засуджених положення ст. 75 КК України, а ОСОБА_2, крім того, не позбавив права керувати транспортними засобами. Таке покарання, на думку потерплої, не відповідає тяжкості вчинених засудженими злочинів і даним про їхні особи. Також вважає, що суд неправильно встановив коло цивільних відповідачів у справі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню і просив залишити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги потерпілої, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в порушенні правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорта, що спричинило смерть одного потерпілого, а іншому потерпілому - середньої тяжкості тілесне ушкодження, матеріалами справи доведена, і в касаційній скарзі не заперечується, так само як і правильність кваліфікації злочинних дій засуджених за ч. 2 ст. 286 КК України.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання, то з цим рішенням суду колегія суддів погоджується.

Застосування щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України суд належно мотивував із посиланням на конкретні пом'якшуючі обставини.

Зокрема суд урахував те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності притягалися вперше, виключно позитивно характеризувалися (а. с. 129, 171 - 172), обидва визнали свою вину, щиро розкаялися, мали постійні місця роботи, ОСОБА_2 активно сприяв розкриттю злочину. Тому суд обгрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 без відбування покарання.

Крім того, оскільки ОСОБА_2 працював водієм, цей його заробіток був єдиним засобом для існування, на роботі він характеризувався з позитивної сторони і порушень транспортної дисципліни раніше не допускав, тому суд визнав можливим не призначати йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Ураховуючи наведене, вважати призначене ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання таким, що суперечить загальним засадам призначення покарання, як про це зазначається в касаційній скарзі, підстав немає.

Будь-яких даних про упередженість судових інстанцій або невиконання ними норм КПК України (1001-05) , які були б підставою для зміни або скасування вироку та ухвали, не виявлено.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2008 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - без зміни.