Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 3 березня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Львівської області на вирок Франківського районного суду міста Львова від 1 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1,

цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця села Віжомля Яворівського району Львівської області, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України до обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 190 КК України до обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання - обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно - розпорядчими функціями на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язку, передбаченого ст. 76 КК України, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.

Виключено з обвинувачення ОСОБА_1 як зайву кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 32 КК України.

Як установив суд, злочин було скоєно за таких обставин.

5 грудня 2005 року ОСОБА_1 з використанням наданих йому повноважень директора приватного підприємства "Манго" (далі ПП - "Манго") з корисливою ціллю підробив довідку про свою щомісячну заробітну плату, в якій вказав неправдиві завищені дані про її розмір й підписав її від імені вигаданого ним головного бухгалтера підприємства Лаврова М.І. Після того разом з іншими документами ніби для отримання кредиту пред'явив її відкритому акціонерному товариству "Мегабанк" й шляхом обману заволодів грошима банку на загальну суму 3 600 гривень.

22 грудня 2005 року аналогічним способом ОСОБА_1 підробив довідку про одержанні ним упродовж червня - листопада 2005 року доходи із неправдивими завищеними даними про їх розмір і з тих же спонукань та з тією ж метою разом з іншими документами пред'явив у відокремлене відділення № 1 Львівської філії АКБ "ТАС-Комерцбанк" та шляхом обману заволодів коштами банку на загальну суму 4 508 гривень 08 копійок.

23 грудня 2005 року таким же способом ОСОБА_1 підробив офіційний документ - довідку про доходи й під виглядом оформлення кредиту заволодів грошима банку "Кредит Банк" на суму 8 705 гривень.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить вирок скасувати та направити справу на новий судовий розгляд. Зазначає, що суд, не досліджуючи в повному обсязі фактичні обставини справи відповідно до вимог ст. 299 КПК України, фактично вдався до їх оцінки, на підставі якої неправильно виключив з обвинувачення кваліфікуючу ознаку повторність. У вироку не викладено весь обсяг обвинувачення, неправильно призначено додаткове покарання у виді заборони обіймати посади, пов'язані з адміністративно-розпорядчими функціями. Немає вказівки про реальне звернення до виконання додаткового покарання. Вважає, що обрана форма контролю за засудженим під час звільнення від відбування покарання з випробуванням не сприятиме меті покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного суду України, висновок прокурора Гладкого О.Є про задоволення касаційного подання із наведених у ньому підстав, після перевірки матеріалів справи та обговорення доводів касаційного подання, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 299 КПК України суд вправі обрати обмежений (скорочений) порядок дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Відсутність спірних питань з приводу зазначених обставин означає, що сторони судового розгляду не оспорюють й кримінально-правової оцінки діяння, яка визначається у відповідності до встановлених фактичних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів за загальною процедурою, оскільки ніхто із учасників судового розгляду не оспорював фактичних обставин справи та відповідно до них кваліфікації вчинених діянь. Проте при постановленні вироку суд фактично послався на них, коли, не погоджуючись з юридичною оцінкою вчиненого ОСОБА_1 службового підроблення, мотивував виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки повторність, яку органи досудового слідства поставили йому в провину із застосуванням ч. 1 ст. 32 КК України.

Такі дії суду є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки вказують на те, що зазначені у вироку висновки фактично зроблені не на підставі повного та всебічного розгляду усіх фактичних обставин справи.

Крім того, було допущено суперечність при застосуванні кримінального закону.

Зокрема, виключаючи з обвинувачення ознаку повторність суд, серед іншого, зазначив, що інкриміновані ОСОБА_1 дії, пов'язані із підробленням документів, були тотожними й об'єднаними єдиним злочинним наміром заволодіти грошима банків. Тобто фактично визнав, що ці окремі епізоди є складовими одного єдиного діяння. Але у той же час шахрайські дії, які, як убачається з вироку, знаходилися в логічному та фактичному взаємозв'язку з обставинами службового підробляння й мали єдину корисливу мету, навпаки розцінив як вчинене повторно.

Тому, частково погоджуючись з доводами прокурора, колегія суддів вважає, що за наведених обставин вирок суду не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

У разі, якщо суд дійде висновку про винність ОСОБА_1 й до переконання про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, слід правильно визначити та вказати виконання яких обов'язків підлягають забороні, а також з'ясувати інші обставини, зазначені в касаційному поданні.

Що ж до тверджень касаційного подання про те, що на ОСОБА_1 не було покладено достатніх обов'язків для здійснення належного контролю за його поведінкою під час іспитового строку, то ці твердження будуть перевірені при новому судовому розгляду.

Тому в цій частині доводи прокурора задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора задовольнити частково.

Вирок Франківського районного суду міста Львова від 1 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.