У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого - судді
Паневіна В.О.,
суддів
Глоса Л.Ф., Кліменко М.Р.,
за участю прокурора
Девятка В.В.,
засудженого ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 грудня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2006 року.
Вироком Золочівського районного суду Харківської області від
26 грудня 2005 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 судимого 22.12.2004 р. за ч.1 ст. 309, ч.2
ст.315 і ч.2 ст.317 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення
волі, на підставі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
звільненого від
відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,
засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 призначено
остаточне покарання у виді 3 років і 6 місяців позбавлення волі.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 і ОСОБА_3, судові рішення
щодо яких не оскаржено.
Апеляційний суд Харківської області 23 травня 2006 р.
апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а апеляцію
прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, задовольнив і
вирок Золочівського районного суду Харківської області від 26
грудня 2005 р. у частині призначеного засудженому ОСОБА_1
покарання скасував та постановив у цій частині свій вирок,
призначивши засудженому ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
остаточно призначив йому покарання у виді 5
років і 6 місяців позбавлення волі.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28.10. і 04.11.2005
р. у АДРЕСА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, вчинив
таємне викрадення з присадибної ділянки та з сараю потерпілої
ОСОБА_4 29 листів шиферу вартістю 580 грн.
У поданій на вирок касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1,
посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню
тяжкості злочину та його особі, просить вирок апеляційного суду
змінити і пом'якшити йому покарання, залишивши його таким, яку
було визначено районним судом.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, міркування
прокурора про законність та обгрунтованість судових рішень,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія
суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні злочину за
обставин, викладених у вироку апеляційного суду, грунтується на
досліджених у судовому засіданні та викладених у вироку доказах і
засудженим ОСОБА_1 у касаційній скарзі не оскаржуються.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 3 ст.185 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Що ж до тверджень засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі про
те, що апеляційний суд призначив йому надмірно суворе покарання та
доводів про пом'якшення покарання до меж, визначених районним
судом, то вони є безпідставними.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 22.12.2004 року було
засуджено за ч.1 ст. 309, ч.2 ст.315 і ч.2 ст.317 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
було звільнено від відбування покарання з
випробування на 3 роки. Належних висновків із такого засудження
ОСОБА_1 не зробив і вже через 10 місяців і 6 днів після
засудження у період іспитового строку він знову учинив новий
злочин.
Відповідно до вимог ч.4 ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від
покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої
частини покарання за попереднім вироком.
В порушення цих вимог кримінального закону Золочівський
районний суд Харківської області, призначив ОСОБА_1 остаточне
покарання за сукупністю вироків у розмірі, меншому від невідбутої
засудженим частини покарання, призначеного вироком цього ж суду
від 22. 12 2004 року.
За таких обставин апеляційний суд призначив ОСОБА_1 за
останній злочин та за сукупністю вироків покарання, яке відповідає
вимогам закону, воно є необхідним і достатнім для виправлення
засудженого та попередження нових злочинів. Тому підстав для
пом'якшення покарання ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене та, керуючись статтями 395 і 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних
справах Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2006
р. щодо ОСОБА_1 - без зміни.
С У Д Д I :
Паневін В.О. Кліменко М.Р. Глос Л.Ф.