У Х В А Л А
Iменем України
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого-судді
Міщенка С.М.
суддів
Паневіна В.О., Пекного С.Д.
та прокурора
Вергізової Л.А.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 листопада 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 2
серпня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від
4 жовтня 2005 року.
Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від
2 серпня 2005 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
громадянина України, раніше
неодноразово судимого, за останнім вироком
від 04.06.2002 року за ст. 187 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна,
засуджено за ст. 391 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік
позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до призначеного
покарання за цим вироком приєднано невідбуту частину покарання за
попереднім вироком у виді 4 років 7 місяців позбавлення волі і за
сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді 5
років 7 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 4 жовтня 2005
року справу щодо ОСОБА_1 апеляційним провадженням закрито у
зв'язку з відкликанням ним своєї апеляції.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що
відбуваючи покарання у Роменській виправній колонії № 56 за
вироком Броварського районного суду Київської області 4 червня
2002 року за ст.187 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, він проявив себе
злісним порушником режиму тримання, систематично порушував Правила
внутрішнього розпорядку, за що неодноразово піддавався
дисциплінарним стягненням.
Зокрема, 8 квітня 2005 року під час прийому зміни в ПКТ
представниками адміністрації установи ОСОБА_1 було вказано на
необхідність прибрати камеру НОМЕР_1, де він утримувався на
загальних підставах, яка знаходилася в антисанітарному стані, але
він у категоричній формі відмовився від прибирання, вступив у
суперечку та висловлював незадоволення режимом утримання.
За вчинене порушення, з урахуванням поведінки засудженого,
кількості та характеру раніше накладених стягнень і неефективність
застосування інших заходів дисциплінарного впливу, згідно ст. 132
КВК України, постановою начальника колонії від 12 квітня 2005
року, погодженою із спостережною комісією, ОСОБА_1 було переведено
у приміщення камерного типу строком на один місяць.
13 травня 2005 року, приблизно о 9-й год. 20 хв., відповідно
до п. 64 Правил внутрішнього розпорядку, ОСОБА_1 в порядку черги,
згідно із затвердженим графіком начальником відділення
соціально-психологічної служби, в присутності інших працівників
колонії було запропоновано приступити до двохгодинного
відпрацювання благоустрою території установи - прибирання
локального сектору відділення № 4 СПС дільниці ресоціалізації. При
цьому ОСОБА_1 було забезпечено необхідним інвентарем, одягнуто по
сезону, перевірено стан його здоров'я, який був задовільним, але
він у категоричній формі відмовився виконувати законні вимоги
представника адміністрації і не приступив до роботи без поважних
причин, тобто вчинив злісну непокору законним вимогам
адміністрації виправної установи.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, за її змістом,
просить судові рішення скасувати, посилаючись на те, що суд
неправильно призначив йому покарання за сукупністю вироків та
розглянув справу під час його хвороби. Крім того зазначає, що
апеляційний суд виніс незаконну ухвалу, оскільки заяву про
відкликання апеляції у нього було взято шляхом обману працівниками
СIЗО. Також просить про розгляд справи касаційним судом з його
участю.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення судових
рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновок суду
про винність ОСОБА_1 у злісній непокорі вимогам адміністрації
виправної установи підтверджені матеріалами справи і фактично не
заперечуються засудженим у своїй касаційній скарзі. При цьому
ОСОБА_1 не заперечує, що 7 квітня 2004 року та 12 квітня 2005 року
адміністрацією виправної установи, поряд з іншими стягненнями, він
обгрунтовано піддавався стягненню у виді переведення до приміщення
камерного типу.
Разом із тим, його доводи про те, що відповідальність за ст.
391 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
може наставати тільки у разі, якщо між
такими стягненнями не пройшло одного року, суперечать диспозіції
вказаного закону, за якою такої преюдиції не передбачено, бо
достатньою є злісна непокора особи законним вимогам адміністрації
виправної установи після останнього або єдиного стягнення у виді
поміщення до ПКТ, вчинена нею протягом року.
Тому колегія суддів вважає висновок суду про винність ОСОБА_1
у вчинені злочину, передбаченого ст. 391 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
правильним.
Доводи засудженого про те, що справу розглянуто під час його
хвороби не грунтуються на матеріалах справи та протоколі судового
засідання, а також показаннях самого засудженого, який повністю
визнавав свою вину у вчиненому злочині і просив суд про скорочений
розгляд справи.
Правильно ОСОБА_1 призначено і покарання за сукупністю
вироків, оскільки невідбутий ним строк покарання за попереднім
вироком становить 4 роки 7 місяців позбавлення волі, а не 4 роки 5
місяців 30 днів, як він помилково вказує у скарзі.
Доводи засудженого про незаконність ухвали апеляційного суду
колегія не бере до уваги у зв"язку з наявністю у справі його
власноручної заяви про відкликання апеляції (а.с. 132).
Підстав для виклику ОСОБА_1 у судове засідання за ініціативою
касаційного суду у справі немає, а виклик засудженого у касаційний
суд за його клопотанням, законом не передбачено
Тому на підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394-396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
УХВАЛИЛА :
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а вирок Роменського міськрайонного суду Сумської
області від 2 серпня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду
Сумської області від 4 жовтня 2005 року щодо нього - без зміни.
СУДДI :
Міщенко С.М. Паневін В.О. Пекний С.Д.