У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Жука В.Г.,
суддів
Коновалова В.М. і Лавренюка М.Ю.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Конотопського міського суду Сумcької області від 24
листопада 2004 року, яким
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
раніше неодноразово судимого, останній раз,
15.05.1997 року за ч.3 ст.206, ч.3 ст.222 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення волі,
засуджено:
за ч. 2 ст. 146 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення
волі;
за ч. 3 ст. 152 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення
волі;
за ч. 1 ст. 156 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки обмеження
волі;
за ч. 2 ст. 156 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі;
за ч. 3 ст. 302 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 остаточно
призначено 10 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 лютого 2005
року вирок залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він в листопаді-грудні 2001
року та в червні 2003 року вчинив розпусні дії щодо малолітніх
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, створивши при цьому у своєму
домі по АДРЕСА_1 Сумської області місце розпусти.
Продовжуючи тримати свій будинок для розпусних дій, ОСОБА_1
3.03.2004 року затягнув неповнолітню ОСОБА_5 до свого будинку та,
застосовуючи психологічне та фізичне насильство, згвалтував її.
24.04.2004 року ОСОБА_1 привів до свого будинку ОСОБА_5 та
ОСОБА_6, до якого запросив своїх знайомих ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
Зачинивши двері будинку на замок, ОСОБА_1 став тримати ключ при
собі, чим став всупереч волі ОСОБА_5 утримувати її в будинку з
вечора 24.04.2004 року до ранку 25.04.2004 року, не зважаючи на її
прохання відпустити додому, чим незаконно позбавив її волі.
Крім того, ОСОБА_1 згвалтував ОСОБА_5, застосувавши фізичне
насильство.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про
скасування судових рішень та направлення справи на нове досудове
слідство. Посилається на однобічність та неповноту у дослідженні
обставин справи. На його думку, висновки суду щодо його винності у
вчинених злочинах не відповідають фактичним обставинам справи. Не
визнає себе винним у скоєнні злочинів за ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст.
302, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Всі докази
по справі, на його думку, є сфальсифікованими.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що
скарга задоволенню не підлягає.
Як видно з матеріалів справи, висновки суду про доведеність
винності ОСОБА_1 у вчинених злочинах грунтуються на зібраних та
ретельно перевірених у судовому засіданні доказах. Доводи ж у
касаційній скарзі про невідповідність висновків суду фактичним
обставинам справи безпідставні.
Посилання засудженого на те, що він не знав вік потерпілих
ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 безпідставні і спростовуються
показаннями зазначених потерпілих, з яких вбачається, що ОСОБА_1
знав про вік малолітніх потерпілих, так як запитував у них про це.
З показань потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5,
свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 вбачається,
що по місцю проживання ОСОБА_1 збиралися хлопці та дівчата, які
спільно розпивали спиртні напої, скоювали розпусні дії.
Крім того, сам засуджений не заперечував цей факт.
Посилання засудженого на те, що він не створював місця
розпусти не заслуговує на увагу, оскільки під створенням місця
розпусти розуміється не тільки пошук відповідного приміщення та
відкриття якогось закладу, а й облаштування такого місця та
забезпечення таким місцем сторонніх осіб.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він не позбавляв волі ОСОБА_5 та не
гвалтував її безпідставні.
Так, із показань потерпілої вбачається, що засуджений проти
її волі утримував її себе в будинку в ніч з 24 на 25 квітня 2004
року, постійно зачиняв двері на замок, заставляв вживати спитртні
напої. При цьому вимагав вступити в статеві зносини, утримував в
приміщенні, наносив їй удари по обличчю. За таких обставин ОСОБА_1
утримував її до ранку, до того моменту, коли вдалося їй втекти, а
також він із застосуванням насильства згвалтував її. Крім того,
ОСОБА_5 показала, що засуджений у березні 2004 року з
застосуванням фізичного та психологічного насильства згвалтував
її, після чого вона намагалася покінчити життя самогубством.
Законний представник потерпілої ОСОБА_5 підтвердила ці факти.
Зазначені обставини підтверджуються і висновками
судово-медичної, судово-цитологічної експертиз.
Як вбачається з матеріалів справи, слідчими органами й судом
досліджені всі обставини, які могли мати значення для справи, тому
посилання у скарзі на однобічність і неповноту досудового й
судового слідства у справі необгрунтовані.
Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 152, ч. 2
ст. 156, ч. 1 ст. 156, ч. 3 ст. 302 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфіковано правильно.
Призначене покарання відповідає вимогам кримінального закону
і є справедливим.
Підстав для призначення справи до касаційного розгляду з
повідомленням зазначених у ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
осіб не
вбачається.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1
відмовити.
Судді:
В.Г. Жук В.М. Коновалов М.Ю. Лавренюк