У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.,
суддів
Кривенди О.В., Пивовара В.Ф.,
прокурора
Опанасюка О.В,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 5 жовтня 2006
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Запорізької області на вирок Вільнянського районного
суду Запорізької області від 6 січня 2006 року щодо ОСОБА_1
Цим вироком
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
громадянина України, який раніше судився
17 травня 2005 року за ч.2 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі, а на підставі
ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
був звільнений від відбування
покарання з випробуванням з іспитовим строком
тривалістю один рік,
засуджено за ч.2 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до призначеного
покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім
вироком від 17 травня 2005 року та остаточно призначено ОСОБА_1
покарання - два роки шість місяців позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП IНФОРМАЦIЯ_2
3336, 39 гривень на відшкодування матеріальної шкоди.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він у лютому
2004 року, серпні 2004 року, жовтні 2004 року та на початку
листопада 2004 року за обставин, встановлених судом та наведених у
вироку, вчинив крадіжки майна ПП IНФОРМАЦIЯ_2 поблизу с.
Жовтневе, Вільнянського району, Запорізької області, на загальну
суму 3160,80 гривень.
У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеності
винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та
правильності кваліфікації його дій, просить вирок щодо засудженого
скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через
допущені судом порушення вимог кримінально-процесуального закону
при постановленні вироку та неправильне застосування кримінального
закону при призначенні покарання засудженому.
Зокрема, прокурор вважає, що суд, оскільки ОСОБА_1 відмовився
давати показання на досудовому слідстві і в судовому засіданні,
мав дослідити всі наявні докази в справі, проте не зробив цього.
.
Також прокурор вказує на те, що суд не вмотивував своє
рішення щодо задоволення цивільного позову та невірно застосував
положення ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
при призначенні
засудженому покарання.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора, який підтримав касаційне подання і просив скасувати
вирок щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий судовий розгляд,
перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у
касаційному поданні прокурора доводи, колегія суддів касаційного
суду вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 299 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
суд вправі,
якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду,
визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних
обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не
оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють
підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин,
чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а
також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені
права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного
позову в апеляційному порядку.
Проте, як видно з протоколу судового засідання, суд, визнаючи
недоцільним дослідження доказів у справі, на порушення вимог
ст.ст. 298, 299 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, не з'ясував у ОСОБА_1, чи
визнає він пред'явлений до нього цивільний позов та чи згоден він
з розміром цього позову.
Крім того, визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні крадіжок майна,
що належало ПП IНФОРМАЦIЯ_2 на суму 3160,80 гривень, суд стягнув
із засудженого на користь цього підприємства 3336, 39 гривень, не
вмотивувавши свого рішення.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Вільнянського
районного суду від 17 травня 2005 року ОСОБА_1 було засуджено за
ч.2 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі і
звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком тривалістю один рік.
Злочини, за які ОСОБА_1 засуджений вироком від 6 січня 2006
року, він вчинив у період з лютого по листопад 2004 року, тобто до
постановлення попереднього вироку.
Виходячи зі змісту ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та
відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7
від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами
кримінального покарання", коли особа, щодо якої було застосоване
звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до
постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона
засуджується до покарання, що належить відбувати реально,
застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання
призначених покарань не допускається. У такому випадку кожний
вирок виконується самостійно.
Проте суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання за вчинені ним
злочини, цих положень не врахував та частково приєднав до
покарання за вироком від 6 січня 2006 року невідбуте покарання за
попереднім вироком від 17 травня 2005 року.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок щодо
ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий
розгляд, під час якого необхідно усунути зазначені порушення, та
постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та
кримінально-процесуального законів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційне подання заступника прокурора Запорізької області
задовольнити.
Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 6
січня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на
новий судовий розгляд.
Судді:
Редька А.I. Кривенда О.В. Пивовар В.Ф.