Справа «Близнюк проти України» (Заява № 20789/14) - 10.06.2021 прийняття

5. 11 серпня 2001 року о 18 год. 15 хв. та о 19 год. 00 хв. тридцятичотирирічного сина заявниці двічі зупиняли два різні патрулі міського відділу Державної автомобільної інспекції Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - ДАІ) за порушення правил дорожнього руху під час керування автомобілем. Вони склали два протоколи про адміністративне правопорушення щодо сина заявниці, які були підписані одними і тими самими понятими. Оскільки були наявні ознаки алкогольного сп’яніння, сина заявниці двічі, о 18 год. 30 хв. і о 19 год. 55 хв., доставляли до Міського наркологічного диспансеру міста Дніпропетровська (далі - диспансер), де лікар-нарколог встановлювала, що він перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння; під час дослідження рівень концентрації алкоголю у сечі він становив 2,66‰ та 3,7‰ відповідно. Обидва рази сина заявниці відпускали після проходження медичного огляду. Згідно з твердженнями працівників міліції та лікаря-нарколога після другого медичного огляду син заявниці відмовився від медичної допомоги.

6. У другій половині наступного дня працівники ДАІ отримали повідомлення про залишений на проїжджій частині автомобіль і після прибуття близько 19 год. 00 хв. виявили сина заявниці мертвим у своєму автомобілі. Труп оглянули та не виявили жодних видимих тілесних ушкоджень. Згідно з актом судово-медичного дослідження трупа від 18 вересня 2001 року син заявниці помер внаслідок гострої форми ішемічної хвороби серця, ускладненої гострим розладом кровообігу в міокарді; також була виявлена внутрішня кровотеча. До того ж були виявлені садна на лівій нозі, які виникли від дії тупих предметів або предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, але не були пов’язані зі смертю. Крім того, було встановлено, що на момент смерті син заявниці перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння, оскільки рівень концентрації алкоголю в крові становив 3‰. Водночас двоє експертів комісії частково не погодились із наведеним в акті висновком, зазначивши у своєму висновку під час повторної судово-медичної експертизи, що смерть сина заявниці була спричинена гострою ішемічною хворобою серця внаслідок алкогольної інтоксикації.

II. ДОСЛІДЧА ПЕРЕВІРКА

7. Одразу після смерті сина заявниці прокуратура Красногвардійського району міста Дніпропетровська (далі - місцева прокуратура) розпочала проведення дослідчої перевірки.

8. Свідки К. та З.О. засвідчили, що 11 серпня 2001 року близько 19 год. 00 хв. бачили, як працівники міліції зупинили автомобіль сина заявниці, надягнули на нього наручники та провели до службового автомобіля; ці свідки також засвідчили, що наступного дня вони бачили, як син заявниці спав в автомобілі. Свідки Ч., П. і З.І. засвідчили, що вранці 12 серпня 2001 року бачили, як син заявниці відкривав капот автомобіля та сидів за кермом.

9. У вересні 2001 року заявниця звернулася з вимогою провести повноцінне розслідування за фактом смерті її сина. Зокрема, вона стверджувала, що працівники міліції побили її сина та змусили вжити спиртні напої, а лікар-нарколог не надала йому належної медичної допомоги. До того ж заявниця сумнівалася, що її син, який згідно з її твердженнями вів здоровий спосіб життя, міг вжити таку велику кількість спиртних напоїв добровільно без будь-якого втручання працівників міліції. Згодом під час допиту вона підтримала зазначені твердження.

10. Працівники міліції, які вперше зупинили автомобіль сина заявниці, засвідчили, що 11 серпня 2001 року о 18 год. 15 хв. зупинили сина заявниці у зв’язку з проїздом на червоний сигнал світлофора; оскільки він перебував у стані алкогольного сп’яніння, його доставили до диспансеру для медичного огляду, а потім відпустили. Працівники міліції, які вдруге зупинили автомобіль сина заявниці, засвідчили, що через сорок п’ять хвилин вони намагалися зупинити сина заявниці у зв’язку з його повторним проїздом на червоний сигнал світлофора; оскільки він не зупинився, вони почали його переслідування; коли син заявниці зрештою зупинився, він відмовився виходити з автомобіля, тому його витягли з нього, надягнули наручники, доставили до диспансеру, а потім знову відпустили. Працівники міліції заперечили будь-яке жорстоке поводження із сином заявниці; вони пояснили, що в диспансері він був у свідомості, виконував вказівки лікаря-нарколога, але відмовився від запропонованої медичної допомоги.

11. Лікар-нарколог засвідчила, що 11 серпня 2001 року сина заявниці двічі доставляли до диспансеру для визначення рівня концентрації алкоголю в сечі; він поводився належним чином; відмовився від медичної допомоги, оскільки згідно з його твердженнями добре почувався. Пізніше лікар-нарколог підтримала зазначені показання та додатково засвідчила встановлення нею, що син заявниці перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння, оскільки під час дослідження рівень концентрації алкоголю в сечі становив 2,66‰ та 3,7‰; незважаючи на зазначене, стан його здоров’я був задовільним.

12. Свідок Р. засвідчив, що ввечері 11 серпня 2001 року бачив, як працівники міліції зупинили автомобіль сина заявниці, витягнули його з автомобіля та провели до службового автомобіля, після чого поїхали; вранці 12 серпня 2001 року він бачив, як син заявниці оглядав свій автомобіль, відкривав капот і сідав до нього.

13. Свідки Р.І., Р.Л. і С. засвідчили, що ввечері 11 серпня 2001 року бачили, як працівники міліції витягнули сина заявниці з його автомобіля та побили гумовими кийками; згідно з їхніми показаннями згодом на нього надягнули наручники та провели до службового автомобіля.

14. Згідно з листом бюро судово-медичної експертизи від 03 грудня 2003 року син заявниці помер приблизно за дві-чотири години до огляду його тіла 12 серпня 2001 року о 19 год. 10 хв.; виявлені на його тілі легкі тілесні ушкодження утворилися незадовго до смерті, і навряд чи були спричинені ударами гумовими кийками, якими користувалися працівники міліції.

15. Свідок З.В. засвідчив, що ввечері 11 серпня 2001 року бачив, як працівники міліції надягнули наручники на сина заявниці біля його автомобіля та провели його до службового автомобіля; згідно з його показаннями вони не мали гумових кийків і не били сина заявниці.

16. Згідно з листом ДАІ від 19 червня 2006 року на момент подій працівникам міліції не видавалися гумові кийки.

17. Згідно з листом бюро судово-медичної експертизи від 19 березня 2007 року син заявниці помер внаслідок гострої форми ішемічної хвороби серця, ускладненої гострим порушенням кровообігу в міокарді на фоні тяжкої алкогольної інтоксикації.

18. У період з вересня 2001 року до січня 2012 року місцева прокуратура винесла понад двадцять постанов про відмову в порушенні кримінальної справи. Однак усі ці постанови були скасовані прокуратурою міста Дніпропетровська (далі - міська прокуратура), прокуратурою Дніпропетровської області, Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська (далі - Бабушкінський суд) та Апеляційним судом Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд), оскільки були наявні суперечливі докази щодо причини та обставин смерті сина заявниці, а перевірка характеризувалася істотними недоліками, зокрема:

(i) акт судово-медичного дослідження трупа від 18 вересня 2001 року суперечив висновкам експертів за результатами розгляду цього акта у частині щодо причини смерті сина заявниці, у зв’язку з цим слід було провести комплексну судово-медичну експертизу, але цього зроблено не було;

(ii) не були перевірені твердження заявниці про відсутність у її сина захворювання серця, яке стало причиною смерті;

(iii) були проігноровані показання свідків про побиття сина заявниці працівниками міліції;

(iv) необхідно було встановити, чи існувала загроза життю сина заявниці у зв’язку з підвищенням рівня концентрації алкоголю в сечі до 3,7‰, а також причини та періоду такого підвищення;

(v) не було встановлено механізм утворення легких тілесних ушкоджень на тілі сина заявниці;

(vi) протоколи про адміністративні правопорушення, складені різними працівниками міліції патрульно-постової служби з 45-хвилинним проміжком, були підписані тими самими понятими, яких потрібно було знайти та допитати;

(vii) у тілі сина заявниці було виявлено ознаки внутрішньої кровотечі, походження якої з’ясовано не було.

III. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

19. 16 січня 2013 року міська прокуратура порушила кримінальне провадження за фактом перевищення влади працівниками міліції.

20. 14 лютого та 11 квітня 2013 року були проведені судово-медичні експертизи; результати яких підтвердили висновки первинного дослідження. Зокрема, у висновку від 14 лютого 2013 року зазначалося, що стан сильного алкогольне сп’яніння сина заявниці міг призвести до серцевої недостатності, внаслідок якої він помер; з огляду на характер і локалізацію легких тілесних ушкоджень на тілі сина заявниці вони могли утворитися одночасно внаслідок падіння колінами на тверду поверхню, наприклад, асфальт; щодо внутрішньої кровотечі вона мала природну причину. До того ж згідно з висновком від 11 квітня 2013 року не було встановлено жодного причинно-наслідкового зв’язку між смертю сина заявниці та ненаданням йому медичної допомоги напередодні. Під час останньої експертизи були додатково виявлені патологічні зміни в серцево-судинній системі; у зв’язку з цим було зазначено, що серцево-судинні захворювання могли не проявлятися протягом життя, особливо у молодому віці, і могли не спричиняти помітного погіршення стану здоров’я, тому пацієнти могли не потребувати медичної допомоги або не знати про існування таких захворювань.

21. Тим часом 26 лютого 2013 року заявниці було надано статус потерпілої та допитано. Вона підтримала свої попередні твердження.

22. 24 квітня 2013 року міська прокуратура закрила кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю у діях складу злочину. Зазначалося, що смерть сина заявниці була спричинена гострою ішемічною хворобою серця на фоні тяжкої алкогольної інтоксикації; докази причетності працівників міліції були відсутні. Стосовно свідків, які говорили про побиття сина заявниці працівниками міліції гумовими кийками, у відповідній постанові вказувалося, що їхні показання суперечили іншим наявним доказам, і, крім того, вони пізніше стверджували, що, оскільки відповідні події відбулися давно, вже не могли чітко їх пригадати. 20 травня 2013 року Бабушкінський суд і 03 червня 2013 року апеляційний суд залишили зазначену постанову без змін. Ухвалою від 09 вересня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження.

IV. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЛІКАРЯ-НАРКОЛОГА

23. 27 квітня 2013 року слідчий відділ Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - слідчий відділ міліції) порушив кримінальне провадження за фактом стверджуваного ненадання сину заявниці медичної допомоги.

24. 25 вересня 2013 року було проведено судово-медичну експертизу. Було встановлено, що, незважаючи на високий рівень концентрації алкоголю в сечі, перебуваючи у диспансері, син заявниці був у свідомості. Він виконував всі необхідні медичні процедури, спілкувався з лікарями та працівниками міліції, підписував медичні документи, але відмовився від медичної допомоги. У зв’язку з тим, що смерть сина заявниці настала майже через добу після останнього огляду лікарем-наркологом і на момент смерті рівень концентрації алкоголю в крові становив 3‰, було висловлено припущення, що після виходу з диспансеру він продовжив вживати спиртні напої і не звертався до медичних закладів. На підставі цього було зроблено висновок, що лікар-нарколог не міг нести відповідальність за смерть сина заявниці.

25. У період з листопада 2013 року по березень 2020 року слідчий відділу міліції неодноразово закривав кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях складу злочину. Однак усі ці постанови були скасовані Бабушкінським та апеляційним судами. Зокрема, національні суди зазначили, що органи досудового розслідування не встановили місце проживання та додатково не допитали лікаря-нарколога, її колегу К., яка проводила дослідження сечі сина заявниці, та працівників міліції щодо поведінки заявника після огляду і необхідності надання йому невідкладної медичної допомоги.

26. Як вбачається з наявних матеріалів справи, кримінальне провадження у зв’язку з цим досі триває.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

27. Заявниця скаржилася на причетність представників держави до смерті її сина та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим. Заявниця посилалася на статті 2, 6 та 13 Конвенції.

28. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися відповідно до статті 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом....".

A. Прийнятність

1. Доводи сторін

29. Уряд вважав, що скарги заявниці за статтею 2 Конвенції були необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Зокрема, Уряд зазначив, що смерть сина заявниці була природною, і це було підтверджено великою кількістю доказів, зібраних під час дослідчої перевірки та досудового розслідування. Отримані докази спростовували твердження заявниці про можливу причетність працівників міліції та лікаря-нарколога до смерті її сина.

30. Заявниця заперечила і підтримала свої скарги за статтею 2 Конвенції. Зокрема, вона наголосила, що перед смертю працівники міліції побили її сина та змусили вжити спиртні напої, а лікар-нарколог не надала йому необхідну медичну допомогу; вона також скаржилася на непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим.

2. Оцінка Суду

(a) Щодо матеріального аспекту статті 2 Конвенції

(i) Причина смерті

31. Суд повторює, що під час оцінки доказів він зазвичай керується критерієм доведеності "поза розумним сумнівом". Однак доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Дійсно, тягар доведення щодо надання задовільних і переконливих пояснень можна вважати покладеним на органи державної влади (див., наприклад, рішення у справі "Салман проти Туреччини" [ВП] (Salman v. Turkey) [GC], заява № 21986/93, пункт 100, ЄСПЛ 2000-VII).

32. У цій справі національні органи влади надали пояснення смерті сина заявниці. Вони дійшли висновку, що він помер від гострої ішемічної хвороби серця, ускладненої гострим розладом кровообігу в міокарді; тяжка алкогольна інтоксикація та патологічні зміни в серцево-судинній системі могли спровокувати його смерть, яка сталася приблизно за дві-чотири години до огляду його тіла; виявлені на його тілі легкі тілесні ушкодження утворилися незадовго до смерті і навряд чи могли бути спричинені ударами гумовими кийками, якими користувалися працівники міліції; щодо внутрішньої кровотечі вона мала природну причину. Цей висновок обґрунтовувався достовірними медичними доказами, які узгоджувалися з іншими доказами, зібраними національними органами влади. Наявні докази також свідчать, що за день до смерті працівники міліції не били сина заявниці; деякі свідки, які свідчили про таке побиття, не підтримали своїх показань, які також були спростовані іншими доказами, у тому числі медичними. Крім того, деякі свідки засвідчили, що в день смерті сина заявниці бачили, як він оглядав свій автомобіль та сидів у ньому, з чого випливало, що після відмови від надання йому медичної допомоги він міг вільно піти і перед смертю не контактував з працівниками міліції.

33. Дійсно, національні органи влади не надали точних пояснень, чому два різні патрулі міліції двічі зупиняли сина заявниці протягом короткого проміжку часу, але відповідні документи щодо його затримання були підписані тими самим свідками, яких так і не знайшли. Однак для Суду наявність таких нез’ясованих питань не могла автоматично призвести до відповідальності держави за смерть сина заявниці.

34. Незважаючи на висловлене далі занепокоєння щодо ефективності проведення перевірки та розслідування на національному рівні, Суд не вбачає достатніх підстав ставити під сумнів зазначені висновки національних органів влади. Насправді, як вбачається, відсутні достовірні докази на підтвердження версії заявниці, що працівники міліції побили її сина та змусили його вжити спиртні напої. За таких обставин Суд погоджується з наведеною національними органами влади версією подій та відхиляє звинувачення заявниці щодо стверджуваної причетності працівників міліції до смерті її сина як необґрунтовані.

(ii) Оперативні заходи для захисту життя

35. Суд також повторює, що за деяких чітко визначених обставин стаття 2 Конвенції може покладати на органи державної влади позитивний обов’язок вживати оперативні запобіжні заходи для захисту особи від іншої особи або, за конкретних обставин, від самої себе. Для виникнення такого позитивного обов’язку має бути встановлено, що на момент подій органи державної влади знали або повинні були знати про існування реального та прямого ризику для життя встановленої особи та, якщо це було так, вони не вжили заходів у межах своїх повноважень, які б, розумно їх оцінюючи, могли допомогти уникнути цього ризику (див. рішення у справі "Кінан проти Сполученого Королівства" (Keenan v. the United Kingdom), заява № 27229/95, пункти 89 та 92, ЄСПЛ 2001-III).

36. У цій справі слід зазначити, що сину заявниці ніколи не діагностували жодних проблем із серцем, однак після його смерті під час судово-медичного дослідження трупа були виявлені патологічні зміни в його серцево-судинній системі. Хоча кримінальне провадження за фактом стверджуваного ненадання лікарем-наркологом медичної допомоги сину заявниці досі триває (див. пункти 25 і 26), у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що смерть сина заявниці була спричинена ненаданням йому медичної допомоги в диспансері (особливо з огляду на те, що він помер майже через добу після останнього медичного огляду і на момент смерті рівень концентрації алкоголю в крові становив 3‰). За таких обставин не можна дійти висновку, що на працівників диспансеру був покладений позитивний обов’язок вжити конкретні запобіжні заходи щодо сина заявниці перед його смертю.

37. Стосовно відсутності доказів у зв’язку з цим аспектом з огляду на непроведення національними органами влади належного розслідування, то це питання розглядатиметься окремо в контексті процесуальних зобов’язань за Конвенцією. Однак щодо матеріальних аспектів статті 2 Конвенції Суд не має у своєму розпорядженні фактологічних матеріалів, які б підтверджували, що працівники диспансеру можуть нести відповідальність за смерть сина заявниці. Отже, Суд відхиляє як необґрунтовану скаргу заявниці на стверджуване ненадання лікарем-наркологом відповідної медичної допомоги її сину.

(iii) Висновок

38. З огляду на зазначені міркування Суд постановляє, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

(b) Щодо процесуального аспекту статті 2 Конвенції

39. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

40. Насамперед Суд зауважує, що ця справа повинна розглядатися з точки зору зобов’язання держави за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції провести ефективне розслідування. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції були узагальнені у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року. Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи взаємопов’язані і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. згадане рішення у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" (<...>), пункт 225).

41. Крім того, це зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

42. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що більше ніж дванадцять років обставини смерті сина заявниці розслідувалися виключно шляхом проведення дослідчої перевірки. Суд встановив, що такі слідчі процедури не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий міг вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не мав офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі була виключена (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Строган проти України" (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). Слід зазначити, що протягом цього тривалого періоду часу органи державної влади, які контролювали якість проведення дослідчих перевірок, понад двадцять разів встановлювали, що перевірки не були ретельними, і причина смерті сина заявниці та обставини справи не були належним чином розглянуті. В результаті повноцінне розслідування смерті сина заявниці розпочалося із значною затримкою (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Антонов проти України" (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50, від 03 листопада 2011 року): кримінальні провадження щодо працівників міліції та лікаря-нарколога були порушені більш ніж через дванадцять років після смерті сина заявниці.

43. Стосовно кримінального провадження за фактом перевищення влади працівниками міліції органи досудового розслідування встановили, що смерть сина заявниці була природною і до неї жодним чином не були причетні працівники міліції. Значна затримка у початку проведення розслідування призвела до того, що провадження тривало більше тринадцяти років, поки постанову про закриття кримінального провадження зрештою не залишили без змін національні суди (див., mutatis mutandis, "Сергієнко проти України" (Sergiyenko v Ukraine), заява № 47690/07, пункт 51-53, від 19 квітня 2012 року).

44. Щодо кримінального провадження за фактом стверджуваного ненадання сину заявниці належної медичної допомоги, то це розслідування не було ретельним, оскільки характеризувалося неодноразовим закриттям і відновленням провадження. Так сталося у зв’язку з невжиттям органами досудового розслідування достатніх заходів, зокрема, невстановленням ними місця проживання свідків і непроведенням їхнього додаткового допиту. Неодноразове винесення постанов про повернення справи свідчить про наявність серйозних недоліків у кримінальному провадженні (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Зубкова проти України" (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року). Крім того, це провадження уже триває більше дев’ятнадцяти років і досі не закінчено. Все зазначене суттєво підірвало ефективність розслідування (див., наприклад, рішення у справі "Чумак проти України" (974_e08) (Chumak v. Ukraine), заява № 60790/12, пункт 27, від 19 травня 2016 року).

45. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення у справі "Поживотько проти України" (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року) Суд доходить висновку, що у цій справі розслідування обставин смерті сина заявниці не відповідало критерію ефективності.

46. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

47. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

48. Заявниця вимагала 250 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

49. Уряд вважав надмірною таку суму відшкодування моральної шкоди.

50. З огляду на наявні у нього документи та підхід в аналогічних справах проти України (див., наприклад, рішення у справі "Басюк проти України" (974_b15) (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року) щодо відшкодування моральної шкоди Суд вважає за доцільне присудити заявниці 6 000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

51. Заявниця не подала жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат.

52. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу на непроведення ефективного розслідування смерті сина заявниці на національному рівні, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Справа "Близнюк проти України" (Заява № 20789/14)

ВСТУП

ФАКТИ

I. ПОДІЇ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ СПРАВІ