Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мінак та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку ( 974_d49 ).

4. Заявники скаржилися на позбавлення їх можливості надати свої зауваження на апеляційні скарги, подані відповідачами у їхніх справах. Деякі заявники також висували інші скарги за положеннями Конвенції (995_004) .

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися на порушення принципу рівності сторін у зв’язку з неврученням їм національними судами апеляційних скарг або неповідомленням їх будь-яким іншим чином про апеляційні скарги, подані у їхніх справах. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру…".

7. Суд нагадує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі "Діліпак та Каракайя проти Туреччини" (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії" [ВП] (<…>) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, та "Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів" (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року).

8. Може тому на національні суди покладено обов’язок з’ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та у разі потреби зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі "Ганкін та інші проти Росії" (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі "Заводнік проти Словенії" (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).

9. У справі "Лазаренко та інші проти України" (974_c40) (Lazarenko and Others v. Ukraine) (заява № 70329/12 та 5 інших заяв, від 27 червня 2017 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявників, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що національні суди, не переконавшись, чи були апеляційні скарги у справах заявників їм вручені або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

12. Заявники у заявах № 5661/13, № 37725/13, № 47510/13, № 52889/13, № 52121/14 та № 35885/16 подали інші скарги, які також порушували питання, зокрема за пунктом 1 статті 6 Конвенції, з огляду на відповідну усталену практику Суду щодо принципу правової визначеності (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у світлі його висновків у рішеннях у справах "Устименко проти України" (974_b27) (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункти 48-54, від 29 жовтня 2015 року, та "Пономарьов проти України" (974_434) (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункти 40-42, 43 та 47, від 03 квітня 2008 року).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

13.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

14. Зважаючи на наявні у нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує заяви прийнятними.

3.Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю цивільних проваджень.

4.Постановляє, що було порушення Конвенції (995_004) та Протоколів до неї щодо інших скарг, поданих відповідно до усталеної практики Суду щодо принципу юридичної визначеності (див. таблицю у додатку).

5.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 лютого 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 (980_067) Регламенту Суду.

Додаток